Детальніше зупинимося на лексико-граматичній природі прийменникових еквівалентів, що загалом є основою визначення їхнього смислу. На думку окремих мовознавців, лексичне значення збігається зі смислом, семантикою: «Лексичне значення прийменника – це властивість виражати змістові відношення (семантичні) між словами, тобто передавати різні відношенні об’єктивної дійсності» [СУМ Пономарів 1997, с. 205]. З чим ми не можемо погодитися, особливо коли мова йде про прийменникові еквіваленти. Лексичне значення меншою мірою залежить від найближчого оточення порівняно з первинними прийменниками, наявність лексичного значення у яких, зрозуміло, заперечувати не можна, але воно залежить від інших членів словосполучення – контексту, тобто значення іменника / займенника та дієслова. Лексичне значення прийменникового еквівалента – це індивідуальне вторинне значення, що є результатом семантичних зсувів повнозначних компонентів прийменникового еквівалента. Це своєрідна полісемія, зразок лексичної багатозначності, системи своєрідних лексико-семантичних варіантів слова, протиставлених чітко визначеним місцем у семантичній системі, а також на рівні синтаксису.

У такий спосіб, значення прийменникового еквівалента є багаторівневою системою. І тут слід сказати про дейктичне значення службових слів, яке полягає, за О. О.Потебнею, у здійсненні вказівної функції – зазначення розташування об’єктів у просторі, відношення між суб’єктами чи ознаками. Тобто дейктичне значення прийменникових еквівалентів полягає у вираженні обставинних просторових (як правило, локативні загалом виступають первинними в прийменниковій системі, оскільки пов’язані з первісними орієнтаціями людини), об’єктних та означальних семантичних груп. Різниця між дейктичним значенням і смислом полягає в тому, що дейктичність прийменникових еквівалентів стоїть на межі їхнього лексичного значення і семантики. Це дещо проміжне між ними. Як зазначалося вище, лексичне пов’язано з морфологією, початковою

Частиномовною приналежністю прийменникового еквівалента і не залежить від синтаксичних умов. Семантика виявляється в контексті. Дейктичне ж значення прийменникових еквівалентів вказує на орієнтовні семантичні (саме семантичні, а не лексичні) відношення поза контекстом. Отже, дейктичне значення прийменникових еквівалентів – це здатність прийменникового еквівалента до вираження тих чи інших семантичних відношень. А ось власне-семантичні відношення у своїх обставинних, означальних (атрибутивних), об’єктних виявах визначаються виключно в межах контексту.

Семантичні відношення прийменникових еквівалентів тісно пов’язані з лексичним значенням утворюваних службових слів (їхнім походженням), морфосинтаксичними властивостями, відповідно – семантичними можливостями: поєднанням з первинними непохідними прийменниками, які, у свою чергу, вимагають певного відмінка, що послідовно призводить до закріплення тієї чи іншої повнозначної словоформи за певним первинним прийменником і відмінком і служить базою для утворення системи прийменникових еквівалентів. Щодо синтетичних прийменникових еквівалентів, більшість з яких мають прислівникове походження або ж іменникове (де іменник пройшов стадію прислівника), рідше – прикметникове, то вибір відмінкової форми залежить виключно від частиномовної приналежності вихідного слова, його морфосинтаксичних можливостей.

Одним з найважливіших є питання про основні та додаткові значення прийменникових еквівалентів. На думку деяких мовознавців, теоретично можна припустити три варіанти семантики прийменникових еквівалентів: 1) прийменниковому еквіваленту притаманна чітка семантика, а значить прийменникова конструкція буде передавати чітко визначене відношення: З метою отримання високих результатів… (семантика мети). Це ті випадки, коли семантика прийменникового еквівалента збігається з його лексичним значенням. Особливості лексичного значення відіграють винятково важливу роль і зумовлюють семантичний розвиток прийменникового еквівалента. 2) прийменниковому еквіваленту притаманна чітка семантика, але прийменникова конструкція в межах певного словосполучення, речення набуває нового (додаткового) відтінку: Під час бесіди пролунав дзвінок (часові відношення), Під час війни місто було зруйноване (часові відношення ускладнюються причиновими); 3) прийменниковий еквівалент (це є скоріше винятком) здатний обслуговувати різні семантичні відношення, проте, на відміну від первинних, їхня кількість зводиться до двох, максимум трьох значень: У штампі може бути 2-5 рівчаків, причому штампувальні рівчаки розміщують Ближче до Осьової лінії штампа, а заготівельні – по краях (Г. Прейс) (відношення способу дії); Живецький підкрутив гніт і Підсунув Ближче до ліхтарні клишоногий столик, на якому писар вдень реєструє відвідувачів (Р. Андріяшик) (локативні відношення); Ближче до ранку пройшов дощ (часові відношення).

Перш ніж говорити про додаткові відтінки прийменникових еквівалентів, слід визначити їхні основні семантичні групи взагалі. На нашу думку, до основних семантичних груп слід віднести обставинні, об’єктні, означальні. Найбільшу групу складають обставинні прийменникові еквіваленти, які, у свою чергу, за найтоншими семантичними відтінками поділяються на ряд підгруп: просторові, часові, цільові, порівняльні, міри і ступеня, способу дії, причинові, наслідку, умови, допусту.

У мінімальному контексті щодо відмінків прийменникові еквіваленти виражають здебільшого обставинні значення, причому прийменниковий еквівалент співпрацює в більшості випадків лише з одним відмінком. Така специфіка зумовлена його походженням та функціонально-стилістичним призначенням. Під контекстом ми розуміємо комплекс лексичних, лексико-морфологічних та синтаксичних умов, які актуалізують конкретне значення певного відмінка. На думку І. Р.Вихованця, основний критерій для визначення місця і функцій прийменника – семантичний, він зумовлює синтаксичний, який є базовим для морфологічного [Вихованець 1980]. Відмінкова форма поза контекстом позбавлена змісту, оскільки виражає відношення, для здійснення яких необхідна наявність двох членів. Граматична ж форма завжди реалізується на конкретному лексичному матеріалі й не існує поза ним.

Щодо семантики прийменникових еквівалентів слід зазначити, що найдавнішими серед обставинних є просторові. Часові та інші семантичні відношення почали оформлятися пізніше. Асоціативні зв’язки дозволили використовувати первісні локативні прийменники в темпоральних, порівняльних, цільових тощо конструкціях, що можемо спостерігати і на прикладі прийменникових еквівалентів, які, власне, виникають у зв’язку з мовними потребами у вираженні нових семантичних відношень. На ранніх етапах розвитку мови функціональна роль відмінків зводиться до вираження конкретних просторових відношень. З часом у міру розвитку й ускладнення форм мислення, шляхом метафоризації початкової просторової семантики, виробляються все нові й нові значення – часові, причинові, цільові і т. ін. Спочатку відбувається перенос значення прийменника із простору в час як сферу найближчу до простору, а це вже і є поштовхом до полісемантизації прийменників, до розвитку в них інших віддалених значень.

Прийменникові еквіваленти вживаються переважно з формами одного відмінка в конструкціях різної семантики. За їхньої допомоги виражаються різноманітні відношення. Крім цього, семантичні відношення ще знаходяться під впливом морфології вираження головного компонента прийменникового еквівалента. Так, прийменникові еквіваленти, утворені від прислівників, виражають переважно обставинні відношення – Вверх, вгору до, віддалік від, вниз до, вперед, врівень з, заввишки більш(е),збоку на, навздогін Тощо, іменникове походження зумовлює об’єктні смислові відношення, відприкметникові, віддієприкметникові – означальні. Проте найбільша кількість прийменникових еквівалентів усе ж передає обставинні смислові відношення. Це

Стосується і відсубстантивних прийменникових еквівалентів, які на шляху переходу в прийменниковий еквівалент пройшли стадію прислівника або ж у своїй первинній повнозначній функції зазвичай виконували обставинну функцію – Методом, шляхом, в інтервалі, в основі, в (у) середовищі, при температурі, у хвилини Та ін. Об’єктні відношення визначаються рідше, ніж обставинні. Це саме стосується й атрибутивних семантичних відношень. Під об’єктними відношеннями розуміють такі відношення між дією або станом, що називаються у слові, і тим предметом, на який спрямована дія або з яким пов’язаний стан [Маркарова 1984, с.89]. Атрибутивні семантичні відношення прийменникових еквівалентів вказують на різні ознаки предмета між цим предметом і дієсловом.

Pages: 1 2 3 4