Зміст

Введення

Основні положення загального сейсмічного районування - ОСР-97

Висновок

Література

Введення

Землетрусу по своїх руйнівних наслідках, числу жертв і деструктивному впливу на середовище перебування людини займають одне з перших місць серед інших природних катастроф. Вони обумовлені триваючої сотні мільйонів років глобальною еволюцією літосфери нашої планети. На території Північної Євразії всі геодинамичеськие й сейсмічні процеси тісно зв’язані із взаємодією восьми великих литосферних плит - Євразійської, Африканської, Аравійської, Индостанськой, Китайської, Тихоокеанської, Охотоморськой і Північно-Американської.

Запобігти землетрусам неможливо, однак їхні руйнівні наслідки й кількість людських жертв можуть бути зменшені шляхом створення достовірних карт сейсмічного районування, застосування адекватних норм сейсмостійкого будівництва й проведення в сейсмоактивних районах довгострокової політики, заснованої на підвищенні рівня поінформованості населення й федеральних органів про погрозу землетрусів і вмінні протистояти підземній стихії.

Основними поняттями, пов’язаними із соціально-економічними наслідками землетрусів, є наступні.

·  Сейсмичеськое районирование - ето картирование сейсмичеськой опасности. Сейсмичеськая опасность - вероятность возникновения (превишения, не превишения) сейсмичеського еффекта определенной величини в данном пункте в течение заданного интервала времени (измеряется в баллах, пикових и спектральних уськорениях и т. п.) .

·  Сейсмичеськая уязвимость - отношение ожидаемих затрат по восстановлению объекта к его первоначальной стоимости (измеряется от 0.0 до 1.0) . Сейсмичеський риськ - вероятность потерь от землетрясений за определенний промежуток времени в соответствии с сейсмичеськой опасностью и уязвимостью объектов (число возможних жертв, економичеський и екологичеський ущерб и др.) .

Сейсмічне районування актуально для всіх без винятку регіонів Росії, де навіть на відносно спокійні в геологічному відношенні рівнинних територіях мали місце, і можливі в майбутньому, досить сильні й руйнівні землетруси. Понад чверть території Російської Федерації піддається сейсмічним впливам, що вимагають проведення антисейсмічних заходів. Значну площу займають надзвичайно небезпечні в сейсмічному відношенні 9-ти й 10-бальні зони. До них ставляться Далекий Схід і весь південь Сибіру. У європейській частині країни таким регіоном є Північний Кавказ. Відчутні й 7-бальні землетруси властиві Середньому Уралу й Приураллю, Поволжю, Кольському півострову й суміжної з ним території. Техногенна сейсмотектоничеськая активізація характерна для нафтовидобувних районів Татарстану й Башкортостану.

Відомі місцеві землетруси й у Воронезькій області, де розташована Зеландсько-Воронезька АЕС. Погроза землетрусів з кожним роком росте в міру освоєння сейсмоактивних територій і будівництва в їхніх межах особливо відповідальних споруджень.

Дослідження в області сейсмічного районування базуються на детальному й комплексному вивченні глибинної структури земної кори й всієї літосфери, сучасної геодинаміки, регіональної сейсмічності, сейсмотектоніки й інженерної сейсмології. Вони містять у собі ідентифікацію сейсмоактивних структур, визначення параметрів їхнього сейсмічного режиму й загасання генерируемого ними сейсмічного ефекту з відстанню, а в підсумку імовірнісний розрахунок і картирование сейсмічної небезпеки на земній поверхні. Залежно від завдань, ступеня детальності й масштабу досліджень сейсмічне районування може бути загальним (ОСР, масштаб 1: 5-млн - 1:2, 5-млн) , детальним (ДСР, масштаб 1: 500-тис - 1: 100-тис) і мікросейсмічним (СМР, масштаб 1: 50-тис і крупніше) . Однак першорядним і опорним для всіх наступних побудов є ОСР, засноване на регіональному й міжрегіональному сейсмологічному й геолого-геофізичному дослідженнях, що сприяють виявленню планетарних сейсмогеодинамичеських взаємодій литосферних плит і блоків земної кори сейсмоактивних регіонів.

Карти ОСР у генерализованном виді характеризують ступінь сейсмічної небезпеки всієї території країни й суміжних сейсмоактивних регіонів і використовуються для соціально-економічного планування, раціонального землекористування й сейсмостійкого будівництва. Тільки на їхній основі можуть і повинні ськладатися більше детальні карти ДСР і СМР, що враховують поряд з регіональними локальні сейсмотектоничеськие, сейсмічні, ґрунтові й інші природні умови.

Сейсмічна небезпека з кожним роком не зменшується, а росте в прямого зв’язку з господарським освоєнням сейсмоактивних територій і впливом людини на литосферную оболонку Землі (будівництво великих гідротехнічних споруджень, видобуток корисних копалин і т. п.) . Підвищений сейсмічний ризик зв’язаний і з розміщенням у сейсмоактивних регіонах атомних електростанцій і інших екологічно небезпечних об’єктів, оськільки навіть незначні землетруси можуть порушити їхнє нормальне функціонування.

Наприкінці минулого й початку поточного сторіччя, завдяки видатному внеську вітчизняних учених у світову сейсмологію, Росія протягом багатьох лет відігравала провідну роль у науці про землетруси. З ім’ям Б. Б. Голіцина зв’язане створення прообразу сучасних сейсмографів і початок систематичних досліджень сейсмічності й внутрішньої будови Землі. Геологічну основу вивчення природи землетрусів заклали И. В. Мушкетів і А. П. Орлів, що створили перший російський каталог землетрусів. Поглиблений аналіз сейсмогеологичеських зв’язків був продовжений у Сейсмологічному інституті АН СРСР (родоначальник ОИФЗ) Д. И. Мушкетовим, що виділив цілий ряд сейсмоактивних регіонів і опубликовали в 1933 р. першу макросейсмічну карту сейсмічного районування Середньої Азії.

Перша в Європі й світі офіційна нормативна карта загального (оглядового) сейсмічного районування всієї території колишнього СРСР була опублікована в 1937р. Г. П. Горшковим, що положили початок регулярному їхньому ськладанню як основу, що регламентує проектування й будівництво в сейсмоактивних районах країни. Наприкінці 40-х років дослідження И. Е. Губіна, а згодом Г. А. Гамбурцева, С. В. Медведєва, Ю. В. Ризниченко, И. Л. Нерсесова й інших учених, привели до зміни існуючої до того часу парадигми "сейсмічного актуалізму" ("там, де було, там і буде") і заклали основи сейсмогенетичеського двухстадийного методу оцінки сейсмічної небезпеки з елементами прогнозу. Відповідно до цієї концепції на першій стадії виділяються реальні й потенційні осередкові зони, на другий - розраховуються очікувані струси на земній поверхні. Нової парадигми дотримувалися практично всі укладачі наступних карт загального сейсмічного районування (ОСР) : 1957р. (ред. С. В. Медведєв, Б. А. Петрушевський) , 1968р. (ред. С. В. Медведєв) і 1978р. (ред. М. А. Садовський) . У створенні двох останніх карт активна участь приймали місцеві фахівці з колишніх союзних республік і регіонів.

Сейсмічне районування - одна з найбільш ськладних і надзвичайно відповідальних проблем сучасної сейсмології. Про соціальну, економічну й екологічну її значимість говорити не доводиться. Наукова ж ськладність цієї проблеми ськладається, насамперед, у тім, що вона належить до категорії прогнозів, що базуються на неповній інформації, убогому й не завжди вдалому досвіді й на недостатньо чітких методологічних позиціях. Тому кожна зі ськладених у минулі роки карт сейсмічного районування території колишнього СРСР тією чи іншою мірою виявлялася неадекватної реальним природним умовам, що поряд з неякісним будівництвом нанесло народному господарству величезний матеріальний збиток і спричинило численні людські жертви. І хоча в міру нагромадження додаткової інформації про землетруси й удоськоналювання сейсмологічних знань карти сейсмічного районування обновлялися й трохи поліпшувалися, фрагментарно вони змінювалися набагато частіше, практично після кожного великого землетрусу в районах, показаних на картах як менш небезпечні в сейсмічному відношенні. Така доля осягла й діючу з 1978 р. карту ОСР-78: протягом останнього десятиліття практично щорічно на території колишнього СРСР виникали руйнівні 8-9- і навіть 10-бальні землетруси в зонах, небезпека яких по цій карті виявилася заниженої щонайменше на 2-3 бали. До їхнього числа ставляться катастрофічне Спитакськое землетрус 1988 р. у Вірменії, що супроводжувалася десятками тисяч людських жертв, Зайсанськое землетрус 1990 р. - у Казахстані, Рача-Джавськое 1991г. - у Грузії, Суусамирськое 1992 р. - у Киргизії, Хаилинськое 1991 р. і Нефтегорськое 1995 р. у Росії (у Корякии й на Сахаліні) . Останнє, що відбулося на півночі Сахаліну, спричинило загибель біля двох тисяч чоловік і повну ліквідацію міського селища. Воно було самим руйнівним з відомих у минулому землетрусів на території Російської Федерації.

Pages: 1 2 3