Ті щасливчики, кому вдавалося-таки потрапити на прийом за відведені шістдесят мінут, через кілька років ставали власниками безкоштовної квартири в кам’яному будинку. Щодня в місті п’ять чоловік знаходили свій новий дах, і заради цього можна було стояти в черзі доба безперервно. Кожного середньостатистичного москвича терзала чорна заздрість: чому небо нагородило їх, а не мене? Хто скаже що-небудь у захист заздрості? Це почуття поганої категорії, але все-таки треба ввійти й у положення черговика

За дубовими дверима перебувала крихітна, але у вишуканому стилі оброблена приймальня, з телефоном і візерунковим ковриком для ніг. За столом протягом усього робочої години сиділи два полнощеких, румяногубых і гладко виголених громадяни років шістдесятьох. У їхньому поводженні було відразу кілька чудностей: вони не переставали щось бурмотати, час від часу голосно хихикали, викликаючи у відвідувачів небезпідставні побоювання за їхній щиросердечний стан. Щира натура москвичів проявляється лише тоді, коли ці громадяни материалистиче-ского держави виявляються залучені в щось, відмінне від щоденного чортовиння їхнього життя. У романі Булгакова “Майстер і Маргарита” московське народонаселення підпадає під вплив так званої “чорної магії”. Зрозуміло, витівки Воланда і його звиті обертаються масою неприємностей для московських обивателів

Але чи приводять вони хоча б до однієї справжньої катастрофи? У радянському світі двадцятих-тридцятих років чорна магія виявляється менш примітної, чим реальний побут, з його нічними зникненнями й іншими видами узаконеного насильства. Але про російського тирана в московських главах немає ні слова

Читачеві самому надається можливість догадатися, по чиїй волі виробляються арешти, із квартир зникають люди, а “тихі, пристойно одягнені” громадяни “з уважними й у той же час невловимими очами” намагаються запам’ятати якнайбільше й доставити інформацію з потрібної адреси. Донощики сидять усюди, навіть у Будинку Грибоєдова, за резною чугунною ґратами. Цим будинком володів Массолит, на чолі якого стояв нещасний Михайло Олександрович Берліоз до своєї появи на Патріарших ставках. “Приблизно сорокалітній, маленького росту, темноволосий, угодований, лисий”. Лише “надприродних розмірів окуляри в чорній роговій оправі” видавали в ньому людини неабиякого розуму, начитаного, якої й личить бути редактору “товстого художнього журналу”. Берліоз був найвищою мірою недовірливий, любив продемонструвати власну значимість (приймав від чотирьох до п’яти), подібно Ісу Христу на таємній вечері, головував на засіданні дванадцяти літераторів словом, виявляв собою типового керівного москвича

Які чудові привілеї членам Массолита давав літературний талант! Вірніше, його мирське втілення “членський массолитский квиток, коричневий, що пахне дорогою шкірою, із золотою широкою облямівкою”. Подібно тому, як у всіх інших областях мистецтва люди діляться на талановиті й пересічних, московські літератори ділилися на щасливих власників коричневої скоринки й що мріють стати такими

Члени Массолита “заслужено” удостоювалися смачній і здоровій їжі за вдалою ціною, творчих відпусток “від двох тижнів до одного року”, а найбільш талановиті одержували дачі за містом, на свіжому повітрі. Літератори серйозно страждали від духоти. “Жодна свіжий струмінь не проникав у відкриті вікна”.

Вони були духовно мертві, писали не по велінню душі, а за замовленням редакторів. Столичне життя нудне й монотонна, нічого надприродного в Москві ніколи не відбувається, того з таким подивом і захватом сприймаються москвичами витівки Воланда і його звиті. Воланд виступає в романі в першу чергу як суддя. Він є в Москву з’ясувати, чи змінилося людство

И для цього проводить жителів міста через усілякі випробування, яких ті звичайно не выдержива-ют. Воланд не одержує особливого задоволення, зайвий раз переконуючись у користолюбстві й низькості людей, хоча нічого іншого від них і не очікує. При рідких же зустрічах з тими, хто ще не втратив здатності до жалю, він іронічно дивується й, що характерно, виконує їхнього прохання. Він відіграє роль провокатора, розставляє пастки, але завжди дає людям шанс вибрати між добром і злом, використовувати свою вільну волю. Тому-Те він і не залишає враження істоти, що прагне творити зло, а добро здійснюючого лише мимоволі. У москвичів завжди їсти можливість обійти це зло стороною

Так, у Берліоза було передчуття негайно бігти зі ставків, гикавка, що передувала появі “іноземця”, була попередженням голові Массолита. І, нарешті, навіть пророкування смерті не подіяло на этого самовпевнений-ного безбожника. Адже якщо “відріжуть голову”, те неодмінно вороги або інтервенти, але ніяк не комсомолка. Всі москвичі виглядають на одна особа, нічим друг від друга не відрізняються. Словом, громадяни, винтики