Сучасне суспільство у своєму стрімкому розвитку постійно вимагає від індивіда адекватних змін. Людство зміщує орієнтації в бік демократії, ринкових відносин, піднесення авторитету особистості, культури, миру, толерантності, утвердження їх як пріоритету нової освітньої динаміки.

У національній програмі «Освіта» (Україна XXI століття), державній програмі «Концепція педагогічної освіти» зазначається, що основна мета української системи освіти – створити умови для розвитку й самореалізації кожної особистості як громадянина України, сформувати покоління, здатні навчатися упродовж усього життя [15, с. 3].

Необхідність переходу до інноваційної системи освіти зумовлюється тим, що знання, сучасні сьогодні, є застарілими вже через декілька років. Отже, перед нами постає проблема формування у майбутніх вчителів технології такого механізму мислення, який би дав можливість їм швидко адаптуватися до вимог, що постійно змінюються, знаходити та аналізувати нові джерела інформації, творчо застосовувати їх у професійній діяльності [5, с. 19].

На жаль, у сучасній практиці вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку вчителів технології, переважає такий тип організації навчання, що зводить підготовку спеціаліста до запам’ятовування готових знань. Така методика слабо орієнтована на розвиток особистості студента, здатного не лише засвоювати готові знання, але й творчо переробляти їх.

Самостійна ж робота студентів є однією з форм організації занять, яка формує самостійність як рису особистості та готує до постійного самовдосконалення. Самостійна робота не зобов’язує майбутній вчителів технології до професійного становлення через нормативну побудову їхньої діяльності, а створює креативні умови, надаючи можливість їм самим визначити терміни та час діяльності, зміст та обсяг навантажень.

Дійсно, самостійна навчальна діяльність студентів під час перебування їх у вищому педагогічному навчальному закладі є невід’ємною складовою загального навчального процесу, спрямованого на підготовку майбутнього вчителя технології до професійної діяльності. Відповідно до положень Національної доктрини розвитку освіти України у XXI столітті щодо стратегічних напрямів професійної підготовки особистості майбутнього спеціаліста можна чітко простежити тенденцію підвищення ролі самостійності не лише під час навчання у вищій педагогічній школі, а й по її завершенні, у власній педагогічній практиці. Іншим пріоритетним положенням є значущість, глибинність і науковість професійно значущих знань, набутих під час навчання у вищій педагогічній школі [12, с. 28].

Нині для вищих навчальних закладів характерна тенденція скорочення аудиторних годин на вивчення тієї чи іншої дисципліни та винесення їх на позааудиторну самостійну роботу [5, с. 19]. На жаль, розв’язання цих проблем зводиться до простого перерозподілу матеріалу, що подається на лекціях, і матеріалу, який доводиться вивчати студентам самостійно. Така організація навчання у педагогічному навчальному закладі особливо негативно відображається не тільки на якості знань з тих чи інших предметів, а й на процесі формування педагогічного мислення студентів, на підготовці їх до самостійного набуття знань впродовж життя.

Перші спроби вирішення питання самостійного оволодіння знаннями знаходимо в працях Сократа, Демокріта, Я. А. Коменського і Ж. Ж. Руссо [13, с. 4]. Пізніше ця проблема розглядається педагогами – А. С. Макаренком, К. Д. Ушинським, В. О. Сухомлинським, А. М. Алексюком, С. І. Архангельським, Ю. К. Бабанським, В. П. Беспальком, О. Г. Морозом, П. І. Підкасистим, психологами – Л. С. Виготським, Н. І. Жинкіним, А. В. Петровським, Г. С. Костюком, О. М. Леонтьєвим, К. К. Платоновим, С. Л. Рубінштейном та іншими [2, с. 19].

Аналіз психолого-педагогічної та методичної літератури дозволяє зробити висновок, що значний інтерес вітчизняних і зарубіжних дослідників до проблеми самостійної роботи студентів не зменшується і в наш час. Спеціальному вивченню підлягають такі аспекти: сутність і структура самостійної роботи (Н. Г. Дайрі, Б. П. Єсипов), формування пізнавальної самостійності (Н. Л. Горбач, В. О.Тюріна, Н. І. Дідусь), організаційно-педагогічні засади (В. К. Буряк, О. В. Заїка, С. Г. Заскалєта, О. Я. Савченко, Н. О. Шишкіна), теорія і практика самостійної пізнавальної діяльності (Л. В. Жарова, П. І. Підкасистий, М. М. Солдатенко та ін.), засоби індивідуалізації, інтенсифікації самостійної роботи (А. М. Алексюк, І. М. Гуломов, І. В. Хом’юк, І. Е. Унт, І. А. Шайдур), інформаційно-методичне забезпечення самостійної роботи (В. А. Козаков, В. Л. Шатуновський) тощо [4, с. 3–4].

У працях Л. Л. Головко, Л. В. Онучак, Н. Г. Сидорчук розглядаються питання самостійної діяльності у процесі навчання. В. М. Буринський, М. І. Сичова, І. М. Шимко, С. М. Кустовський вивчали організаційні й педагогічні аспекти самостійної роботи студентів. Г. С. Адамів, В. В. Луценко, В. Ф. Паламарчук, Г. М. Романова торкалися питань особистісної орієнтації самостійної роботи. Питання професійної спрямованості навчання знайшли відображення у дослідженнях І. М. Козловської, О. В. Кукліна, Н. А. Побірченко та інших [14, с. 3].

Актуальність проблеми самостійної роботи майбутніх вчителів технології зумовлена необхідністю формування активної мобільної особистості фахівця, яка здатна навчатися впродовж життя. На наш погляд, необхідною умовою успішної підготовки такого фахівця є правильно організована систематична самостійна робота.

Без сумніву, специфіка професії майбутніх вчителів технології потребує систематичної самостійної роботи, безперервного самовдосконалення, вміння самому здобувати знання і використовувати їх у практичному житті. Тому необхідним є оволодіння вмінням самостійно вчитися. Отже, особливого значення набуває період самостійної роботи під час навчання, коли майбутній фахівець може обрати правильний напрямок своєї самопідготовки за допомогою викладача, сформувати навички самостійної роботи.

Поняття «самостійна робота» є багатогранним, тому воно не отримало єдиного трактування у педагогічній літературі. Попри подібність за своєю сутністю, наявні визначення сформульовані по різному і характеризують різні сторони одного явища. Так, під самостійною роботою розуміють пізнавальну діяльність, форму пізнавальної діяльності, вид діяльності чи вид навчальної діяльності, роботу студента чи діяльність суб’єкта, елемент навчального процесу.

Метою нашої статті є систематизація існуючих в літературі тлумачень даного поняття, їх узагальнення та конкретизація щодо вищої школи.

Я. Бойко, В. Ляпунова, О. В. Василенко, О. І. Зимня розглядають самостійну роботу безпосередньо як роботу, діяльність студента.

На думку Я. Бойко, самостійна робота – активна творча робота студента, в основі якої лежать його самостійність, потреба й уміння самостійно мислити, здатність орієнтуватися в новій ситуації, самому бачити питання, завдання і знаходити підхід до їх вирішення [2, с. 19].

Самостійна робота, за І. О. Зимньою – цілеспрямована діяльність суб’єкта, внутрішньо мотивована, розподілена самим суб’єктом на сукупність необхідних для виконання дій, яка коригується суб’єктом в процесі і в результаті діяльності [11, с. 27].

І. О. Зимня пропонує ще одне визначення. Самостійна робота – організовувана самим учнем через його внутрішні пізнавальні мотиви, в найбільш зручний, раціональний з його точки зору час, контрольована ним самим в процесі і в результаті діяльність на основі позашкільного опосередкованого системного управління нею з боку вчителя (навчальна програма, дисплейна техніка) [8].

За О. В. Василенко, самостійна робота – робота, в результаті якої студенти, виявляючи активність і самостійність, прагнуть досягти поставленої викладачем мети. Здійснюється під керівництвом викладача, але без його безпосередньої участі, в індивідуально обраному часі і місці, і завершується досягненням певних результатів, які підлягають самоконтролю і контролю [4, с. 11].

Самостійну роботу як вид навчальної діяльності (праці) характеризують Н. О. Шишкіна, Е. Г. Азимов, О. І. Щукин, В. Буряк, І. Шимко.

Н. О. Шишкіна вважає, що самостійна робота студентів – такий вид навчальної діяльності, що виконується студентами з використанням розумових і (або) фізичних зусиль як під час аудиторних занять, так і в позааудиторних час, за завданням і під контролем викладача, але без особистої його участі, та спрямована на досягнення поставленої мети [16, с. 6].

Е. Г. Азимов, О. І. Щукин у «Словнику методичних термінів» зазначають, що самостійна робота – вид навчальної діяльності, який виконується тими, хто навчається, без безпосереднього контакту з викладачем або керований викладачем опосередковано через спеціальні навчальні матеріали; невід’ємний елемент процесу навчання, що передбачає перш за все індивідуальну роботу тих, хто вчиться, у відповідності з установкою викладача чи підручника, програми навчання [1].

Pages: 1 2

Збережи - » Самостійна робота як складова професійної підготовки вчителя технології . З'явився готовий твір.