Саксон Граматик в «Історії данів» (1168) описує святилище венедів, збудоване цьому божеству на острові Ругії: «Він був збудований як фортеця, захищена зі сходу, півночі й півдня природними стрімкими кручами, вимитими морем, а із заходу — оборонним валом. Біля храму з-під землі било священне джерело. Сам храм, збудований з дерева, стояв посередині міста, мав чотирикутну форму під однією банею (куполом), пофарбованою в яскравий малиновий колір. Стіни храму були прикрашені надзвичайно майстерною різьбою, що передавала образи богів, символічні знаки, обереги, орнаменти. Статуя Світовида (Святовида), що стояла всередині святині, була обгороджена чотирма стовпами з поперечними жердинами вгорі, з яких звисали чудові килими, утворюючи завісу. Статую відкривали під час богослужіння. Сам кумир мав чотири голови, звернені в чотири сторони світу… У правій руці Світовид тримав великий ріг, вирізьблений з коштовного металу, для щорічних ворожінь про врожай. Поруч зі статуєю зберігалися символи божества — меч, кінська упряж та сідло. При святині утримувався білий священний кінь, який належав Світовидові. На ньому ніхто не смів їздити — кінь використовувався для священнодійств-ворожінь. У венедів Світовид  божеством Білого Коня (світанку). Храм також мав своїх охоронців — триста хоробрих рицарів з кіньми та зі зброєю. На думку багатьох дослідників, храм з острова Ругії був типовим для всіх слов´ян…».

Серед язичницьких богів було чимало таких, які не пов´язувалися з астральним культом. Серед них — Див — божество страху і смерті, яке зображалось у вигляді великого хижого птаха з жіночим обличчям, що сидить на сухому дереві, свище по-зміїному, кричить по-звірячому… Птахи Див віщували смерть, особливо перед боєм, про що згадується у «Слові о полку Ігоревім». Лад — бог шлюбу та благополуччя.

У давньослов´янському пантеоні були і богині. Однією з найдавніших та найважливіших вважалась Лада — богиня кохання та шлюбу, чоловіком якої був Лад. Як зазначає О. Знойко, «Лада була головною богинею пеласгів. Тотем цього народу — птах гайстер символізував зорю… Лада-зоря (вечірня зірка)»36. Діти Лади — Лель (Леля, Ляля) та Полель, символом яких було сузір´я Близнюків. На деяких територіях Леля називалась Даною і, вважаючись богинею водоймищ, мала тісний зв´язок із прадавнім культом води. На її честь цим іменем названо багато річок. Дані приносили жертви, кидаючи коштовності та гроші у річки, озера, криниці та джерела. Очевидно, звідси походить слово «данина». Полель, на думку Я. Головацького, був втіленням світла.

Серед жіночих божеств важливе місце відводилось Мокоші — богині рукоділля, прядіння, ткацтва, покровительці пологів та породіль. Бона теж зв´язана з культом води, який у ній поєднується з культом богині-матері. Богинею зла, темної ночі, страшних сновидінь вважалась дочка Чорнобога Мара, що душить людей, п´є їхню кров, закриває світло.

У праслов´ян були також божества, пов´язані з днями тижня. Наприклад, богиня Неділя (знак Сонця), за словами О. Потебні, користувалась великою пошаною. її уявляли в образі гарної дівчини з довгим золотим волоссям, називаючи Сонячною панною, дочкою П´ятниці.

Понеділок (знак Місяця) уявлявся світловолосим, струнким, блідолицим юнаком, який, як і Місяць, часто змінює свій вигляд. Вівторок — Арей, Айрес (Марс); Середа — день Дани чи Любави (знак Єремис — Меркурій); Четвер — день Перуна і Дажбога (знак Юпітера). П´ятниця (знак Венери) — вважалась богинею роду (в давнину її називали Баба-Яга, яка, на думку О. Потебні, є родоначальницею жіночих божеств. Субота (Сатурн) була охороницею посівів та родючості.

В уяві давніх поганських племен поряд із цими та іншими божествами діяла велика кількість духовних істот-демонів, злих духів, котрі займали нижче у порівнянні з божествами становище. Міфічні уявлення про них становлять основу давньослов´янської демонології.

Про розгорнуту систему уявлень та поглядів язичників-праслов´ян свідчать численні археологічні знахідки на території України. Розкопані давньоруські городища-святилища з оточуючими їх поселеннями становлять єдиний археологічний комплекс, названий дослідниками Збруцьким культовим центром. Розкопані святилища Звенигород, Замчище, Зеленолипське та ін. свідчать про зв´язок ритуальних відправ перед ідолами (багато з яких збереглося) із вище описаними культами: вони розміщені в лісах поблизу водоймищ; орнаменти на посуді свідчать про вшанування астральних світил, тварин-тотемів, зміїв; містять жертовні печі з залишками ритуалів із зерном, склади кісток та елементів тварин і птахів. Археологічні знахідки підтверджують думку про людське жертвоприношення, пов´язане із системою культів та поклонінням ідолам: «Високий, якщо не найвищий ранг святилища Звенигород в ієрархії давньоруських культових пам´яток 11—13 ст. підтверджується ще й тим, Що на його вівтарях знаходяться значні рештки людських жертвоприношень, які згідно язичницьких вірувань, доставляли особливу насолоду богам. Рештки людських жертв у Звенигороді знайдені не тільки на самому святому місці святилища, де розміщувались капища, але й на його громадській ділянці, а також за межами основних його частин». При розкопках археологами виявлено різноманітні форми принесення в жертву людей: топлення, розчленування тіла, спалювання у ритуальній печі для випікання жертовного хліба. Такими є археологічні знахідки типу місця спалень людей у багатті з сотень обмолочених снопів пшениці39. «Скорчені положення кістяків свідчать про те, що принесених в жертву людей зв´язували, щоб вони (або їх душі) не повертались на землю і не завдавали шкоди людям»40. Вчені вказують також на особливі форми принесення в жертву малих дітей (топлення для викликання дощу; закопування в землю для його припинення; спалювання тощо). Ряд знахідок (окремі людські кістки, черепи, щелепи, стегнові кістки, хребці тощо) свідчать, що у капищах зберігались елементи людських тіл для специфічних магічних обрядів та ритуалів; вони теж інколи виконували роль амулетів чи оберегів.

Окремим видом жертвоприношень було вбивство людей похилого віку, що вже не приносили користі племені: «За своєю природою поганство — жорстоке. З ним пов´язані різні жертвоприношення, у тому числі й людські. Йдеться, зокрема, про ритуальні вбивства людей похилого віку…».

Демонологія — вчення про духів-демонів, які шкодять або сприяють людині в її справах. Серед найпоширеніших демонологічних образів — такі як блуд, вихор, дика баба, вій, змій, вовкулака, відьма, водяник, домовик, польовик, русалка, упир, чугайстер та інші, — тобто всі, пов´язані з давніми культами хатні та природні володарі, образи яких теж увійшли до багатьох жанрів усної народної творчості.

Майже усі дослідники усної народної творчості одностайні в думці, що первісні язичницькі обряди та ритуали є першоосновою та джерелом виникнення усної народної творчості, оскільки вони поєднують словесні, музично-пісенні, хореографічні елементи, які згодом стали основою поділу народних творів на епічні, ліричні та драматичні.

Наступний історичний розвиток давньослов´янських племен не тільки справив значний вплив на устрій життя роду та племені, а й відобразився у фольклорі, у тому числі словесному. Серед найважливіших змін виокремлюють початкове розшарування суспільства. За словами М. Грушевського, в родоплемінній спільноті спочатку виділяється священича верства чаклунів-відунів, які здійснювали магічні ритуали, славились тим, що могли керувати силами природи. Іншою верствою, утворенню якої сприяли міжплемінні війни, стала військова верства. З часом на її основі виникли чоловічі організації, так звані «воєнні доми», які будувались, як правило, серед лісу і функціонували за особливими законами під керівництвом військових ватажків. «Ватажки поволі забирають у свої впливи сі воєнні організації, підпорядковують їх собі, творячи свої дружини, наділяючи їх здобиччю з удатних війн і дарунками з свого господарства, котре розростається завдяки притокові здобичі і невільників».

Pages: 1 2