Однією з важливих граней непересічної особистості Сагайдачного є його боротьба проти полонізації та покатоличення православної України. Він став на бік опозиційної частини українського міщанства та православного духівництва у боротьбі з уніатською експансією і з усім 20-тисячним Військом Запорозьким вступив до Київського Богоявленського братства, що виступало проти політики шляхетської Польщі. Вступ запорожців зі своїм зверхником до братства сприяв популяризації його серед народних мас. Тепер ні польський король, ні київський воєвода, польний коронний гетьман Станіслав Жолкевський, ні католицьке й уніатське духівництво не змогли відчутно протидіяти розвиткові національної свідомості, освіти та православ’я в Україні. Сагайдачний стає ктитором братської школи, допомагає їй коштами й сприяє тому, що вона стала відомим у слов’янському світі науковим та просвітницьким осередком.

Таким чином, Сагайдачний, слідом за Костянтином Острозьким, засновником Острозької школи-академії, виявив державну мудрість, поставивши збройну силу на захист рідної віри та національної освіти, чим завоював загальну любов і повагу серед народу.
Сагайдачний прагнув відновити значення Києва як православного та культурного центру, він підтримував діяльність лаврського митрополита Єлисея Плетенецького і створений ним навколо друкарні Києво-Печерської лаври гурток учених, друкарів, письменників. 1620 року завдяки своєму авторитету він домігся, що Єрусалимський патріарх Феофан висвятив на єпископів кількох священиків, зокрема й Мелетія Смотрицького, і відновив зліквідовану унією 1596 року Київську митрополію, висвятивши на митрополита Київського і Галицького Йова Борецького.

За п’ять днів до смерті, що настала 20 квітня 1620 року, Сагайдачний у присутності Йова Борецького та нового гетьмана Олефіра Голуба склав тестамент, у якому заповів своє майно, зокрема 15000 золотих, Київській і Львівській братським школам.

Гетьман запорозького козацтва Петро Сагайдачний за свої ратні подвиги, мудрість і розважливість у державних справах був уславлений як у творах красного письменства, так і в народних піснях, зокрема в славнозвісній пісні “Ой на горі та й женці жнуть”. Відомий також вірш першої половини XVII століття “Ой Хотине, граде давній”, який прославляє Сагайдачного і козаків. А ректор Київської братської школи Касіян Сакович написав з нагоди сумної для всієї України події - смерті Сагайдачного “Вірш на жалосний погреб зацного рицаря Петра Конашевича Сагайдачного”, у якому словами двадцяти учнів братської школи навіки увічнив заслуги Сагайдачного перед народом. Поховано його у Богоявленській церкві братського Богоявленського монастиря “з великим плачем Запорозького Війська і всіх людей православних”.

Pages: 1 2