Був недільний ранок, коли ми з бабусею, навантажені сумками, верталися додому з базару. Ми вибрали дорогу через парк - вона була небагато длиннее, але незрівнянно приємніше короткого шляху через многоэтажки. Було ще дуже рано, і в парку стояла сонячна й урочиста тиша, у яку гармонійно впліталися звуки природи, що прокинулася: дзвінке щебетання птахів, обережний шерех листів. Кучеряві клени, як на параді, вишикувалися уздовж алеї й у міру нашого проходження обсипали нас зеленувато-золотим дощем дозрілих насінь - “самолетиков”.

Сонячні промені, що пронизують густі крони дерев, здавалися прозорими золотавими колонами, наповненими діловитими бабками й мошкарою. Не кваплячись, ішли ми з бабусею по дорозі, як раптом через поворот донеслося розміряне постукування, начебто хтось тихенько вдаряв ціпком по асфальті. Через кілька секунд нам назустріч вийшов Микола Федорович зі своєї вівчаркою-поводирем

Задумливо й неквапливо йшов сліпий. Високий, підтягнутий, із широко розгорнутими плечима. Його гордовита постава видавала в ньому колишнього військового. На особі старого не було вираження безпорадності, що часто буває в слабовидящих.

Не була особа й нерухливим, як у багатьох сліпих. Звичайна спокійна особа зі зморщечками біля очей. Микола Федорович першим привітався з нами, назвавши бабусю по ім’ю. Як він угадав, що це ми - розуму незбагненно!

- Рятувальник пішов, - сказала бабуся, коли ми Розійшлися. - Бабуся, це в нього прізвище така - Рятувальник? - Зачудувався я, згадавши, що багато наших сусідів так Чи говори про сліпий. - Ні, онученя. Це його люди так прозвали за справу одне

Після цього він сліпим і залишився. - Бабуся, розкажи скоріше, що ж це за справу? - Ну, слухай. Всю війну Миколи Федоровича доля Милувала

И на передовий він був, і Берлін брав, і додому Жив і непошкодженим повернувся. Заздрили йому некото Рые сусіди, чиї чоловіки або сини назавжди залишилися в Чужій землі. А Микола - майстер на всі руки

Многим він тоді допомагав: техніку лагодив, меблі ремонтував, з електрикою розбирався. Ішов один раз Микола Федорович повз школу, а там дітлахи багаття затіяли й кидають щось у вогонь. Кевкнуло в Миколи серце, підбіг він до хлопчиськ - а ті врозсип. Снаряди вони десь розкопали, а тепер, виходить, підірвати їх хотіли. Знали адже, паливоди, чим закінчитися може

Ну от, хлопчиськи розбіглися, а Миколі за них і дісталося. Урятував їх виходить, а сам, бідолаха, без очей залишився. От так-те, онученя, життя складається…

Батьки хлопців тих довго потім свого рятівника дякували. Лист у Москву писали - про лікування просили. Так так і не змогли повернути зір Миколі Федоровичу. А прізвисько-те й прилипло, як нареклися

Замовчала бабуся, та і я припинив розпити. Парк закінчився, all so ch. ru 2001 2005 назустріч стали попадатися пішоходи. Усе йшли по своїх справах, радуючись чудесному сонячному ранку. А в моїх вухах усе стояв стукіт палички сліпого й тихий подих собаки-поводиря