План:

1.   Введення

А. Передмова

Б. Масштаби Геологічного Часу

В. Основні Підрозділи Геологічної Історії Землі

2.   Розвиток життя в криптозої

А. Передмова

Б. Відкладення Криптозою

В. Різке Збільшення Багатства Викопної Фауни

3.   Висновок

Введення

Еволюційний розвиток організмів досліджується цілим рядом наук, що розглядають різні аспекти цієї фундаментальної проблеми природознавства. Викопні залишки тварин і рослин, що існували на Землі в минулі геологічні епохи, вивчає палеонтологія, що і варто поставити на перше місце серед наук, безпосередньо пов’язаних з дослідженням еволюції органічного миру. Вивчаючи залишки древніх форм і зіставляючи їх з нині живучими організмами, палеонтологи реконструюють вигляд, спосіб життя й родинні зв’язки вимерлих тварин і рослин, визначають час їхнього існування й на цій основі відтворять філогенез - історичну наступність різних груп організмів, їхню еволюційну історію. Однак у рішенні цих складних проблем палеонтологія повинна опиратися на дані й висновки багатьох інших наук, що ставляться до кола біологічних, геологічних і географічних дисциплін (сама палеонтологія, вивчаючи копалини залишки організмів, перебуває як би на стику біології й геології) . Для розуміння умов життя древніх організмів, визначення часу їхнього існування й закономірностей переходу їхніх залишків у викопний стан палеонтологія використовує дані таких наук, як історична геологія, стратиграфія, палеогеографія, палеоклиматология й ін. З іншого боку, для аналізу будови, фізіології, способу життя й еволюції вимерлих форм необхідно опиратися на детальне знання відповідних сторін організації й біології нині існуючих організмів. Таке знання дають насамперед роботи в області порівняльної анатомії. Однієї з основних завдань порівняльної анатомії є встановлення гомології органів і структур у різних видів. Під гомологією розуміється подібність, засноване на спорідненні; наявність гомологичних органів доводить прямі родинні зв’язки організмів, що володіють ними, (як предків і нащадків або як нащадків загальних предків) . Гомологичние органи складаються з подібних елементів, розвиваються з подібних ембріональних зачатків і займають подібне положення в організмі. нині функціональна анатомія, Що Розвивається, а також порівняльна фізіологія дають можливість підійти до розуміння функціонування органів у вимерлих тварин. В аналізі будови, життєдіяльності й умов існування вимерлих організмів учені опираються на принцип актуалізму, висунутий геологом Д. Геттоном і глибоко розроблений одним з найбільших геологів XIX в. - Ч. Лайелем. Відповідно до принципу актуалізму, закономірності й взаємозв’язку, спостережувані в явищах і об’єктах неорганічного й органічного миру в даті час, діяли й у минулому (а звідси “сьогодення є ключ до пізнання минулого” ) . Звичайно, цей принцип є допущенням, але, імовірно, він вірний у більшості випадків (хоча завжди потрібно брати до уваги можливість якоїсь своєрідності в протіканні тих або інших процесів у минулому в порівнянні із сучасністю) . Палеонтологічний літопис, представлений викопними залишками вимерлих організмів, має пробіли, іноді дуже великою, обумовленою специфічністю умов поховання залишків організмів і крайньою рідкістю збігу всіх необхідних для цього факторів. Для відтворення філогенезу організмів у всій повноті, для реконструкції численних “відсутніх ланок” па родовідному древі (графічному зображенні філогенезу) чисто палеонтологічні дані й методи виявляються в багатьох випадках недостатніми. Тут приходить на допомогу так званий метод потрійного паралелізму, уведений у науку відомим німецьким ученим Е. Геккелем і заснований на зіставленні палеонтологічних, анатомічний^-анатомічних-анатомічні-порівняльно-анатомічних і ембріологічних даних. Геккель виходив зі сформульованого їм “основного біогенетичного закону” , що говорить, що онтогенез (індивідуальний розвиток організму) є стисле й скорочене повторення філогенезу. Отже, вивчення індивідуального розвитку сучасних організмів дозволяє якоюсь мірою судити про хід еволюційних перетворень їхніх далеких предків, у тому числі й не збережених у палеонтологічному літописі. Пізніше А. Н. Северцов у своїй теорії филембриогенезов показав, що співвідношення онтогенезу й філогенезу набагато складніше, ніж уважав Е. Геккель. У дійсності не філогенез творить індивідуальний розвиток (нові еволюційні придбання подовжують онтогенез, додаючи нові стадії) , як думав Геккель, а, навпаки, спадкоємні зміни ходу онтогенезу приводять до еволюційних перебудов (“філогенез є еволюція онтогенезу” ) . Лише в деяких окремих випадках, коли еволюційна перешикуй якого-небудь органа відбувається за допомогою зміни пізніх стадій його індивідуального
розвитку, тобто нові ознаки формуються наприкінці онтогенезу (такий спосіб еволюційної перебудови онтогенезу Северцов назвав анаболією) , дійсно спостерігається таке співвідношення між онтогенезом і філогенезом, що описується біогенетичним законом Геккеля. Тільки в цих випадках можна залучати ембріологічні дані для аналізу філогенезу. Сам А. Н. Северцов дав цікаві приклади реконструкції гіпотетичних “відсутніх ланок” у філогенетичному древі. Вивчення онтогенезів сучасних організмів має ще й інше, не менш важливе для аналізу ходу філогенезу значення: воно дозволяє з’ясувати, які зміни онтогенезу, “творящие еволюцію” , можливі, а які - ні, що дає ключ до розуміння конкретних еволюційних перебудов.

Для розуміння сутності еволюційного процесу, для причинного аналізу ходу філогенезу саме першорядне значення мають висновки еволюционистики - науки, називаною також теорією еволюції або дарвінізмом, по ім’ю великого творця теорії природного добору Ч. Дарвіна. Еволюционистика, що вивчає сутність, механізми, загальні закономірності й напрямки еволюційного процесу, є теоретичною базою всієї сучасної біології. По суті справи, еволюція організмів являє собою форму існування живої матерії в часі, і всі сучасні прояви життя, на будь-якому рівні організації живої матерії, можуть бути зрозумілі лише з урахуванням еволюційної передісторії. Тим у більшій мері важливі основні положення теорії еволюції для вивчення філогенезу організмів.

Перераховані науки аж ніяк не вичерпують перелік наукових дисциплін, причетних до вивчення й аналізу розвитку життя на Землі в минулі геологічні епохи. Для розуміння видової приналежності викопних залишків і перетворень видів організмів у часі надзвичайно важливі висновки систематики; для аналізу зміни фаун і флор у геологічному минулому - дані біогеографії.

Особливе місце займають питання походження людини й еволюції його найближчих предків, що має деякі специфічні особливості в порівнянні з еволюцією інших вищих тварин, завдяки розвитку трудової діяльності й соціальності.

Масштаби Геологічного Часу

Вивчаючи еволюцію організмів, необхідно мати подання про її хід у часі, про тривалість тих або інших її етапів. Історична послідовність утворення осадових порід, тобто їхній відносний вік, у даному районі встановлюється порівняно просто: породи, що виникли пізніше, відкладали поверх більше ранніх шарів.

Відповідність відносного віку шарів осадових порід у різних регіонах можна визначити, зіставляючи збережені в них викопні організми (палеонтологічний метод, основи якого були закладені наприкінці XVIII - початку XIX в. роботами англійського геолога У. Смита) . Звичайно серед викопних організмів, характерних для кожної епохи, вдається виділити трохи найбільш звичайних, численних і широко розповсюджених видів - такі види одержали назву керівних копалин.

Як правило, абсолютний вік осадових порід, тобто проміжок часу, що пройшов із часу їхнього утворення, безпосередньо встановити не можна. Інформація для визначення абсолютного віку втримується у вивержені (вулканічних) породах, які виникають із магми, що остигає.

Абсолютний вік вивержених порід можна визначити по змісту в них радіоактивних елементів і продуктів їхнього розпаду. Радіоактивний розпад починається у вивержених породах з моменту їхньої кристалізації з розплавів магми й триває з постійною швидкістю доти, поки всі запаси радіоактивних елементів не будуть вичерпані.

Pages: 1 2