Василя Макаровича Шукшина, як художника, зачіпали будь-які життєві прояви, він не ділив побачене й почуте на основн і побічне, а вважав, що всі, існуюче в житті людини, важливо й заслуговує того, щоб перейти на сторінки copyright змішати їх із брудом, щоб не витикалися, знали своє місце, викликає різке неприйняття автора. Шукшин міркує, вірніше, дає ґрунт для міркування на тему: посередність агресивна й тому шкідливо й небезпечна. Гліб небагато начитаннее навколишніх, вірніше, він нахапався верхівок, окремих фраз. Він кидається голосними й незрозумілими словами: “натурфілософія”, “стратегічна філософія”, він поплутав науку лінгвістику з філософією - “філфак” прийняв за філософський факультет

Але це йому не важливо. Він уважає себе вправі принижувати людей тільки за те, що живуть у місті, досягли певного положення, “посмітили” приїхати в село на таксі. Його дрібне самолюбство тішиться, коли земляки говорять: - Зрізав ти його… І у відповідь звучить майже сакраментальна фраза Гліба: “Нічого, це корисно.

Нехай подумає на дозвіллі. А те занадто багато беруть на себе…” - і все… а далі читачам відкривається простір додумати, чому це Гліб вирішує, кому що корисно? Шукшин виступає тут проти будь-якої відсталості, тиску на людську особистість. Висока творча сила є завжди сила глибоко свідома

Справжній художник завжди усвідомлює не тільки в тім, що він робить, але й добре розуміє при цьому, для чого він це робить. Ми можемо із упевненістю сказати, що для Василя Шукшина найбільшою метою літератури, мистецтва було допомагати людині розуміти самого себе, розвивати здатності й віру осягти істину. Не випадкове мистецтво в усі століття пильно розглядало сум’яття душі й - обов’язково - пошуки виходу із цих смятений, цих сумнівів. Саме такі герої письменника