У вірші «Квітка» відбилися роздуми автора про зміст людського життя, про щастя й любов, а також про швидкоплинність часу. Квітка, знайдена поетом між сторінок книги, представляється мені людським життям.

Де цвів? коли? який весною?

И довго ль цвів? і зірваний ким?

Чужий, чи знайомій рукою?

И покладений сюди навіщо?

У цих питаннях відбилося пекуче бажання автора довідатися: що це за людина? коли він жив і що встиг зробити? чи були в нього друзі? чи любив він або був нескінченно самотній? Непідроблений інтерес до інших людей завжди був відмітною рисою поетів, і у вірші «Квітка» він виявився з винятковою силою.

Однак головне питання про людину - це питання про зміст його життя. Чи горів він, чи дарував миру й оточуючим людям світло, весну, радість і щастя або тягнув сіре, хоча й нешкідливе існування? Чи залишився життєвий шлях, завершений їм, у пам’яті й серцях живучих нині людей або смерть стерла навіть спогаду про цю людину?

И чи живий той, і та чи жива?

И нині де їхній куточок?

Або вже вони зів’янули,

Як ця невідома квітка?

Мені здається, що людина, про яке мова йде в цьому вірші, прожив життя не зрячи. І краще підтвердження цьому - знайдений поетом квітка-спогад, квітка-загадка, що будить у душі «мрію дивну».

Я вважаю, що після смерті кожної людини повинен залишитися яскравий слід його вчинків, думок і досягнень.