Будь людиною, син мій! Де б ти не був, будь Людиною! Завжди залишайся людиною! Ч. Айтматов Олексій Миколайович Толстой - талановитий художник, на частку якого випало чимало випробувань: революції, еміграція, перші й друга світові війни, але він не тільки пережив ці Усі права захищені й охороняються законом &copy 2001-2005 олсоч. ру події, а зумів осмислити й відбити у своїй творчості. Уже наприкінці життя Толстому довелося чи пережити не найдужче потрясіння - Велику Вітчизняну війну. Письменник ні миті не сумнівався, що Росія вистоїть і переможе в цій страшній трагедії, але вболівав про тих жертв, які довелося принести на вівтар Перемоги. У цей період Толстої пише оповідання, згодом об’єднані в цикл за назвою “Оповідання Івана Сударєва”.

Зупинимося докладно на оповіданні “Російський характер”. Використовуючи добре відому в літературі форму “оповідання в оповіданні”, Толстой оповідає про чудових російських людей: Єгорі Дремове, його батьках - Єгорі Єгоровичі й Марье Полікарпівні, про наречену Каті. Кожна діюча особа оповідання - особистість. Сам лейтенант Дремов сміливий, але скромна людина. Зірка героя й ордена говорять самі за себе, але лейтенант ніколи не випинається вперед, не пишається перед товаришами своїми подвигами

“Про військові подвиги він не любив розмовляти”. “Про такі справи згадувати небажання!” “Насупиться й закурить”. Але трапилося нещастя з лейтенантом, горів у танку й сильно змінився особою

“Через вісім місяців, коли були зняті пов’язки, він глянув на своє й тепер - не свою особу. Медсестра, що подавала йому маленьке дзеркальце, відвернулася й заплакала. Він негайно їй повернув дзеркальце: - Буває гірше,- сказав він,- із цим жити можна”.

Дійсно, він не втратив зори, міг продовжувати воювати, і робив свою справу досить добре й уміло. Нагороджений відпусткою, Дремов поїхав додому, але, не проживши там доби, повернувся в частину. Здається Дремову, що став він чужий батькам і нареченій - красуні Каті. Іван Сударєв скаже про неї: “Даю слово честі - є де-небудь ще красуні, не одна ж вона така, але особисто я не бачив…” По молодості й недосвідченості подумав Дремов, що відмовиться від нього наречена, що злякаються його батьки

Серце матері підказало їй, що син це приїжджав. А от батькові ніяк не зрозуміти, що може чоловік соромитися такої особи: “Такою особою, як у цього, хто до нас приїжджав, пишатися потрібно”,- скаже Єгор Єгорович, оцінюючи подвиг солдата. Так, батькам не важливо - гарний чи ні їхній син, потрібно, щоб чесно був, живий залишився. Але й для нареченої виявилася важливіше внутрішня краса Дремова.

Катя приїхала на фронт (можна собі представити, скільки їй коштувало зусиль домогтися цієї поїздки!), щоб підтвердити нареченому своє слово: “Єгор, я з вами збиралася жити навік. Я вас буду любити вірно, дуже буду любити… Не відсилайте мене…

” Вустами свого героя - Івана Сударєва письменник захоплюється російськими характерами, стійкими й вірними, люблячими й ніжними. У суворий час випало жити цим людям, але вони гідні своєї долі. Назва оповідання символічно. Цей нарис оповідає про героїв, але скільки їх ще на російській землі?!

Всім ладом оповідання автор доводить, що такий народ перемогти неможливо. З особливим пафосом звучать заключні рядки оповідання: “Так, от вони, росіяни характери! Здається, простий людина, а прийде суворе лихо, і піднімається в ньому велика сила - людська краса”.