Некрасова часто називають народним поетом, і це дійсно так. Він як ніхто часто звертався до теми російського народу. Некрасов жив ще при кріпосному праві й навіч міг спостерігати картини життя поневолених, що не сміють підняти голів людей. Переважна більшість віршів Некрасова (особливо відомих) присвячено російському мужикові. Адже куди не кинеш погляд - скрізь страждання. Чи їдеш по залізниці - за вікном незримо встають тисячі безіменних людей, що поклали свої життя на її будівництво. Чи коштуєш у парадного під’їзду - бачиш нещасних, обірваних, зневірених, що чекають відповіді на свої прохання (а чекали часто лише того, що їх виштовхували в шию). Чи любуєшся красами Волги - по ній бурлаки зі стогоном тягнуть баржу

Ні в місті, ні в селі не перебуває простого мужика, що був би дійсно щасливий. Хоча щастя-те вони шукають. Некрасов розповідає про це в поемі “Кому на Русі жити добре”.

Зійшлися мужики із простій, здавалося б, метою: знайти щастя, довідатися, кому добре живеться й чому. Так тільки виходить, що немає мужика, якому б добре жилося. Немає в нього ніяких прав, не може він протистояти хамству й самоправності вищестоящих

Виходить, що привільно жити тільки панам, які й робити-те нічого не вміють, зате мають незароблені гроші й незаслужену владу. Висновок, до якого приходить Некрасов, простий і очевидний. Щастя - у волі. А воля ще тільки світиться спереду тьмяним вогником

До нього треба дійти, але займе це багато років. Так, російському народу важко живеться. Але адже в будь-якому самому безпросвітному існуванні трапляються яскраві проблиски. Некрасов зі знанням справи описує сільські свята, коли все від мала до велика пускаються в танок. Адже той, хто вміє працювати, уміє й відпочивати

Отут панує щире, нічим не затьмарені веселощі. Забуваються всі турботи й праці. А похьд до обідні - це цілий ритуал. Зі скринь витягають кращі вбрання, і вся сім’я, від дітей до старих, чинно відправляється вцерковь.

Взагалі, селянської релігійності Некрасов приділяє особливу увагу. Релігія споконвіків підтримувала російської людини. Адже не можна було розраховувати ні на чию допомогу, крім Божої. Тому й бігли у випадку хвороб і нещасть до чудотворних ікон. Кожна людина має право на надію, вона - останнє, що в нього залишається навіть у пору найтяжких випробувань

Для селян вся надія, все світло були зосереджені в Ісусові Христі. Хто ж ще їх убереже, якщо не він? Некрасов створив целую плеяду образів простих російських жінок. Можливо, він трохи романтизує їх, однак не можна не визнати, що йому вдалося показати вигляд селянки так, як нікому більше. Кріпосна жінка для Некрасова - своєрідний символ

Символ відродження Росії, її непокори долі. Найбільш відомі й образи, що запам’ятовуються, російських жінок у зображенні Некрасова - це, звичайно, Матрена Тимофіївна в “Кому на Русі жити добре” і Дар’я в поемі “Мороз, Червоний ніс”. Поєднує цих двох жінок головне їхнє горе - вони кріпосні селянки: Три тяжкі частки мала доля, И перша частка - арабом повінчатися, Друга - бути матір’ю сина раба, А третя - до труни рабові покорятися, И всі ці тяжкі частки лягли На жінку російської землі. Селянка приречена страждати до самої смерті й мовчати про свої страждання. Ніхто не буде слухати її скарг, та й вона занадто горда, щоб перевіряти кому-небудь своє горе. У поемі “Кому на Русі жити добре” до Матрене Тимофіївни приходять копіювання заборонене © 2005 мужики, що шукають щастя. І що ж вони чують від її? Історію життя кріпак жінки

Вона була щаслива, оберегаема, улюблена родителями до свого заміжжя. Але в дівках довго не засидишся, перебуває наречений, і починається важке життя в чужому будинку. Доводиться працювати з ранку до ночі, так ще ні від кого не почуєш ласкавого слова

Чоловік на заробітках, а сім’я його не дарує невістку. Перший син Матрены Тимофіївни вмирає в дитинстві, іншого взяли в рекрути. Немає просвіту спереду, не на що сподіватися. Матрена Тимофіївна говорить мужикам: Не справа - між бабами Щасливу шукати!.. Одне залишається жінці: терпіти до кінця своїх днів, працювати й ростити дітей, таких же рабів, як їхній батько. Тяжка частка дісталася й Дар’ї (“Мороз, Червоний ніс”). Її сімейне життя спочатку складалося більш щасливо: і сім’я була приветливее, і чоловік при ній. Трудилися не покладаючи рук, але не скаржилися на долю

И отут на сім’ю обрушується горе - умирає чоловік Дар’ї. Для селян це втрата не тільки коханої людини, але й годувальника. Без нього вони просто вмруть від голоду

Ніхто більше не зуміє ходити на заробітки. У сім’ї залишилися старі, діти так самотня жінка. Дар’я йде в ліс за дровами (колись чоловічий обов’язок) і замерзає там. Є в Некрасова ще один цікавий селянський образ. Це Груша з вірша “У дорозі”. Вона виросла в панському будинку й не навчалася важкій сільській праці

Але доля розпорядилася так, що вона вийшла заміж за простого мужика. Груша починає марніти, і кінець її зовсім близький. Її душу нудиться, але чоловік, звичайно, не в змозі зрозуміти неї. Адже замість того щоб працювати, вона “на якийсь натре все дивиться так читає якусь книжку…” Не під силу їй селянська праця

Вона б і рада працювати, допомагати, так не привчена. Для того щоб винести всю цю каторжну роботу, потрібно звикнути до неї з дитинства. Але ж багато поколінь селян росли саме в такій обстановці. З дитинства працювали не покладаючи рук. Але не йшло все це взапас: працювали на панів, а самі годувалися впроголодь, тільки б з ніг не звалитися. Таким приниженим, але гордим з’являється народ у творах Некрасова

Росіянин мужик гне шию, але не ламається. І завжди його підтримує жінка, сильна й терпляча. Некрасов бачить своє приречення в тім, щоб без прикрас описати сьогодення російського народу й дати йому надію на світле майбутнє

Поет вірить, що воно настане, а він буде сприяти цій великій зміні