Пролог За давніх часів у казковій країні берендеїв ішла до кінця зима. Уночі, коли Червона гірка вся в снігу, а галузі дерев нахилилися від густого снігу, видні тільки ополонки так вигадливі, яскраво розфарбовані палаци й хатинки, у яких горять вогники. У місячному світлі все сріблиться й висвітлюється пень, на якому сидить Лісовик

Раптом бачить Лісовик, що до лісу на журавлях, у супроводі безлічі птахів спускається Весн-Червона. Скінчився час Лісовика, пора йому відправлятися спати. Він валиться в дупло й зникає. На Червоній гірці з’являється Весн-Червона. Вона привітає похмуру країну берендеїв:

• «Ліси коштують безмовні, під снігами Опущені густі лабети ялин, Як старі нахмурені брови».

Вся природа ще спить, і неї висвітлює холодний місяць Весн-Червона згадує, як радуються їй південні краї, де завжди в кольорі «килими лугів», де чутні «акацій аромати». Але серце її віддане північним землям: тут вона будить могутню природу від сну, дає початок життя й любові. Весн-Червона заговорює із птахами, які нахохлились від морозу, і виниться передніми. Шістнадцять років тому Червоно необережно віддала свою любов старому Морозові, і з’явилася в них дочка, Снігурка. З тих пор, щоб уберегти свою Снігурку, Мороз насилає на землю сильний мороз, морозить і живність, і берендеїв, і саму Весну-Красну. Вона обіцяє, що вже з ранку для пташок стануть на полях проталинки й стане тепліше. Пташки, щоб зігрітися, починають співати й танцювати, як раптом піднімається холодний вітер. Весна велить пташкам сховатися в кущах. Іде Мороз

Мороз здоровається з Весною. Вона запитує старого, як йому жилося без її. Мороз задоволений своєю порою. Берендеї, зверушки в лісі, вся природа, та й саме Сонце запам’ятають надовго його сувору вдачу. Весна жене Мороза, але він не поспішає йти: йому хочеться ще поцарствовать у своїх володіннях. Весна запитує про долю Снігурки, що Мороз залишає. Але старий спокійний: дочка живе в теремі, куди немає дороги, і сторожить неї всяка живність - жаба, зайчата, білки, куниця, горностайки.

Весна вважає, що дівчині потрібні воля й любов, а не самітництво в темному лісі. Вона ладить Снігурці любов, але Мороз стривожений: «От те-те мені й нелюбо», він боїться, що «злий Яріло», що палить Сонце, що заприсягло переслідувати Мороза всюди, «спалить, спопелить, розтопить» Снігурку. Подумавши, він вирішує віддати дівчину в сім’ю Бобиря, якому вона буде замість дочки, а хлопці не стануть свататися за бідну наречену. Весна погоджується й велить покликати Снігурку. Виходить дівчина. Весна запитує дочку, чи не хоче вона піти до людей. «Хочу, хочу, пустите»,- просить Снігурка. Багато разів, сховавшись за деревом, вона бачила хороводи, які водять дівчини, і чула чудесні пісні Леля. Мати здивована, що дочка бачила Леля, а Снігурка мрійливо згадує, какдевушки гладили його по голові, як слухали його пісні. Вона чула пісні прекрасних птахів, але не знає нічого миліше пісень Леля. Мороз строго карає дочці триматися подалі від Сонця й Леля. Весна обіцяє Снігурці, що виконає будь-яке бажання, якщо дочка покличе її.

Мороз призиває Лісовика, доручає йому стежити за Снігуркою й оберігати її. Батьки прощаються зі Снігуркою й один з одним, а в деревеньке берендеїв чутні звуки Масниці. Співають хори берендеїв. Вони проводжають зиму й славлять прихід весни:

• «Масниця мокрохвостка! Поїдь додому знадвору, Відійшла твоя пора… Весн-Червона, Наша ладка прийшла!»

Бобилиха намагається повести зі свята Бобиря, соромить його: у хаті нетоплено, а він святкує не напразднуется. Бобир відправляється в ліс за дровами й бачить Снігурку. Він біжить за дружиною. Повернувшись, вони виявляють на місці Снігурки Лісовика, і Бобилиха корить напившегося чоловіка. Лісовик бреде в ліс, Бобир же знову бачить Снігурку й показує берендеям дівчину-красуню. Бобир розпитує її, звідки вона узялася така. Снігурка обіцяє бути дочкою тому, хто перший її знайшов, і Бобилиха погоджується взяти її ксебе.

Дія перше. Будинок Бобиря коштує в берендеевой слобідці. Слобожанам повідомляють, що по указі пануючи на вечірній заграві всім треба зібратися в лісі на «гульбище», а на ранковому світанку зустріти Яріло Снігурка, сидячи перед будинком Бобиря, пряде. Бобир і Бобилиха докоряють дівчині, що її поява не принесла їм статку. Снігурка говорить Бобиреві, що він ледар і що в будинку не буде статку, якщо «бродити без справи день-деньской». Вона загрожує піти від нових батьків, якщо її будуть докоряти шматком. Бобир з Бобилихой нагадують своєї названої дочки, що до неї сваталися самі багаті хлопці слобідки, але вона всіх віднадила. Снігурка в розпачі: «Чого ж ви, заздрі люди, від дівчинки Снігурки хочете?» Бобир радить «принаджувати» хлопців, щоб вони «матері подарунки» носили, а батька «медком так бражкою» напували

Бобир радить Снігурці не серце слухати, а на гаманець хлопців поглядати. Зненацька запік ріжок пастуха й вийшов Лель. Його зустрічає заможний слобожанин Мураш. Він хоче влаштувати Леля на нічлігу Бобиря, а той навідріз відмовляється. Мураш боїться взяти Леля у свій будинок: у нього молода красуня-дружина. Бобир, почувши про високу плату, що обіцяє Мураш за послугу, погоджується. Лель ласкаво дякує Бобиреві й обіцяє йому за гостинність гарних пісень. Бобир пісень не любить і пропонує пастухові іншу слухачку - неласкаву Снігурку. Лель пропонує Снігурці послухати його пісні, у плату за них він просить у дівчини поцілунок або квітка. Снігурка дарує Лелю квітку, і він співає їй смутну пісню. Як тільки Снігурка заплакала, Лель завів пісню повеселее. Раптом здалеку Леля покликали дівчини, він кинув квітку, подарована Снігуркою, і пішов до дівчин. Снігурка вражена. З’являються слобідські дівчини й хлопці. Дівчини зло докоряють хлопцям тим, що вони загравали зі Снігуркою. Вони не вірять у їхню любов, хоча хлопці й повинились перед подругами. До Снігурки підходить одна з дівчин, Купава. Їй не терпиться поділитися своєю радістю: на Червоній гірці їй зустрівся Мизгирь, красень, син заможних людей. Він посватався до неї й на ранковому світанку всунь Ярили обіцяв обмінятися з Купавой вінками й женитися на ній. Снігурка поздоровляє подругу

Входять Мизгирь і його слуги з подарунками. Мизгирь прийшов просити в дівчин їхню подругу, Купаву, і заводить із ними довгу бесіду. Дівчини вдавано торгуються, не хочуть видавати подружку, а Мизгирь насипає їм частування. Подружки відпускають Купаву.

Купава радісно дякує Мизгиря за любов і пещення. Вона веде нареченого знайомити зі Снігуркою. Погоджуючись іти із закоханими гуляти, Снігурка просить покликати й Леля. Побачивши Снігурку, Мизгирь забуває про Купаве. Він кривдно пропонує їй самої покликати Леля, а сам залишається зі Снігуркою. Мизгирь обіцяє Снігурці будь-які дарунки, тільки б вона полюбила його. Снігурка відмовляється. Названі батьки дорікають її й вимагають, щоб дочка була поласковее з нареченим, прийняла його подарунки. Мизгирь отдабт Бобиреві цілий мішок подарунків у задаток за Снігурку й ставить умова: віднадити від будинку Леля, щоб не розбудувати заручини

Снігурка за наказом батька виганяє Леля. Заплакавши, він обіцяє їй, що й вона довідається коли-небудь, отчого плачуть люди. Мизгирь обіймає Снігурку, дивуючись її чудовій вроді, але зненацька вертаються хлопці, дівчини, з ними Купава і її батько Мураш. Вони обурені вчинком Мизгиря, стидятего. Мизгирь говорить: «Кчему слова!Для серця немає вказівки». Він пояснює, що спочатку любив Купаву, а тепер - Снігурку й не соромиться своєї любові. Мизгирь, засуджуючи Купаву, підозрює, що вона проміняла б милого друга на інший. Купава не може витримати ганьби й біжить до ріки, щоб утопитися. Але неї зупиняє Лель: «Туга пройде й серце оживе». Купава вирішує просити захисту в царя берендеїв, а Мураш загрожує Мизгирю тяжким покаранням від богів за образу дочки

Дія друге

Pages: 1 2