Через всю творчість И. А. Буніна проходить мотив туги за минулим, що йде, викликаним руйнуванням дворянства, що було в поданні письменника єдиним хоронителем і творцем культури. Цей мотив знаходить своє ліричне вираження в таких добутках, як «Антоновські яблука» і повість «Суходіл». В «Антоновських яблуках» Бунін ідеалізує добрий старий час, коли дворянство переживало ідилічну пору свого існування; у повісті «Суходіл» він зі смутком відтворить хронікові ніколи знатного роду дворян Хрущевых. «Багато хто з одноплемінників наших, як і ми, знатні й древни родом. Імена наші поминають хроніки: предки наші були й стольниками, і воєводами, і «чоловіками іменитими», найближчими сподвижниками, навіть родичами царів

И називайся вони лицарями, народися ми на захід, як би твердо говорили ми про їх, як довго ще трималися б! Не міг би нащадок лицарів сказати, що за піввіку майже зникло з особи землі цілий стан, що стільки виродилося, збожеволіло, наклало руки на себе або було вбито, спилося, опустилося й просто втратилося десь безцільно й безплідно!» Такі міркування про долю дворянства заповнюють повість «Суходіл». Це виродження яскраво з’являється на сторінках copyright