Частка ти! російська, доленька жіноча! Навряд чи сутужніше знайти. Н. А.Некрасов З раннього років я полюбила поезію Н. А.Некрасова. Він все своє життя служив “великим цілям століття”. Його муза - рідна сестра знедолених. Особливо дороги мені вірші, присвячені безвихідності частки російської жінки-селянки. Мені здається, що це кращі вірші поета, що говорять про гірку, багатостраждальну долю жінки: Не мудро, що ти в’янеш до часу, Що Всевиносить російського плем’я Багатостраждальна мати!

Образ жінки, трудівниці, “страждальниці, печалицы”, створений поетом, назавжди западає в душу. Жінка-Селянка випробовувала не тільки соціальний гніт, але й побутовий. От як про це пише поет у поемі “Мороз, Червоний ніс”: Три тяжкі частки мала доля, И перша частка: з рабом повінчатися, Друга - бути матір’ю сина раба, А третя - до труни рабові підкорятися

У галереї чудових жіночих образів особливе місце займає образ Матрены Тимофіївни - героїні поеми “Кому на Русі жити добре”. Народна поголоска приводить селян-правдошукачів у село Клин. Тут вони сподіваються зустрітися із щасливою селянкою

Матрена Тимофіївна сама розповідає їм про своє нелегке життя. Скільки ж важких страждань випало на частку цієї “щасливої жінки”! Але від усього її вигляду виходить така краса й сила, що не можна не замилуватися нею. Як нагадує вона мені “тип величної слов’янки”, про яку із захватом писав поет: У лиху не злякається, - урятує: Коня на скаку зупинить, У палаючу хату ввійде!

Природна краса й фізична сила під стать її духовній красі. Як швидко промайнули щасливі роки дитинства й дівоцтва. Матрене Тимофіївні, за її словами, Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 у дівоцтві повезло: Мені щастя в дівках устало: У нас була гарна, Непитуща сім’я

Турботою й пещенням оточила сім’я улюблену доню. Однак пора безтурботного дитинства швидко минула. На “сьомому годку”’, розповідає Матрена Тимофіївна, “за бурушкой сама… у череду бігала, батькові носила снідати, утяточек пасла”. Так вона “звикла” до справи, що все подальше життя трудилася, не покладаючи рук. Але фізична праця не приносила Матрене Тимофіївні прикростей

Найстрашніше - це духовне рабство. Матрена Тимофіївна, напрацювавшись у поле, вимиється в лазеньці й готова співати танцювати: И добра робітниця, И співати-танцювати мисливиця Я змолоду була. Але як мало світлих моментів у її житті!

Один з них заручини про улюблений Филиппушкой. Всю ніч не спала Матрена, думаючи про майбутнє заміжжя: її страшило “подневолье”. І все-таки любов виявилася сильніше побоювань потрапити в рабство. А потім, після заміжжя, вона потрапила “з дівочої ходи в пекло”. “Виснажлива робота”, “образи смертні”, важкі нещастя з дітьми, розлука із чоловіком, якого незаконно забрали в рекрути, і багато інших негод - такий гіркий життєвий шлях Матрены Тимофіївни. З болем говорить вона про те, що в ній: Немає кісточки не ламаної, Немає жилочки нетягненої

Я дивуюся тої стійкості, тій мужності, з яким виносила чудова жінка страждання, не схиливши своєї гордої голови. Серце обливається кров’ю, коли читаєш рядка поеми про безутішне горе матері, що втратила свого сина-первістка Демушку: Я клубышком каталася, Я червышком саивалася, Кликала, будила Демушку - Так пізно було кликати!.. Розум готовий скаламутитися від страшного нещастя. Але величезна щиросердечна сила допомагає Матрене Тимофіївні вистояти, знову повернутися до життя й активно боротися з усіма життєвими негодами. Своїм ворогам, становому й лікареві, що терзає “тіло біле” її сина, вона шле гнівні проклятья: “Лиходії!

Кати!” Матрена Тимофіївна хоче знайти на них управу, але їй не радять односільчани вступати з ними в боротьбу: “Високо бог, далеко цар… Нам правди не знайти”. Коли ж із другим її сином трапляється нещастя, вона рішуче збиває з ніг старосту Силантія, рятуючи Федотушку від покарання

Матрена Тимофіївна готова витримати будь-які випробування, нелюдські борошна, щоб відстояти своїх дітей, чоловіка від життєвих лих. Яка величезна сила волі повинна бути в жінки, щоб відправитися однієї в морозну зимову ніч за десятки верст у губернське місто в пошуках правди. “Всю ніч я йшла, не зустріла живої душі”, - розповідає Матрена Тимофіївна мандрівникам. Безмежна її любов до чоловіка, що витримала таке суворе випробування. Губернаторша, уражена її самовідданим учинком, зробила “велику милість”: Послали в Клин нарочного, Всю істину доведали - Филиппушку врятували. Почуття власного достоїнства, що виявилося в Матрены Тимофіївни в дівочі роки, допомагає їй іти величаво по життю

Це почуття обгороджує неї від нахабних домагань Ситникова, що прагне зробити її коханкою своєї. Повнішай згущається в її душі гнів проти поневолювачів. Вона готова їм мстити за свої образи. Я потуплену голову, Серце гнівне ношу!

говорить вона. Коли дідусь Савелій учить улюблену внучку терпіти, заявляючи, що богатирство мужика в його витривалості, Матрена Тимофіївна з іронією зауважує: Ти жартуєш жарти, дідусь! - Такого-Те богатиря могутнього, Чай, миші заїдять! Величезна внутрішня сила, ненависть до гнобителів і здатність протестувати - це ті чудові якості, які вигідно відрізняють Матрену Тимофіївну. Образ Матрены Тимофіївни дуже близький, зрозумілий і доріг мені. Люди, подібні їй, свідчили про те, яка богатирська, незламна сила прихована в народній душі

Поет вірить у те, що Сила народна, Сила могутня - Совість спокійна, Правда живуча! Некрасов переконаний у могутній моральній силі народу. Вірить у те, що “ключі від щастя жіночого”, “занедбані й загублені в бога самого” найдуться. Ця віра виявилася пророчою

Наш народ, як і мріяв поет, вийшов на “широку і ясну” дорогу життя. Прав був поет, затверджуючи, що “народу росіянинові межі не потрібні”.