чиПотрібна така вільна любов поетові, що не залишає нічого в душі, спустошує душу? Адже в цьому випадку згоряє й джерело натхнення. Пушкіна починає шукати нове джерело. Ці пошуки спонукують поета переосмислити й тему любові, вертаючись до джерел - саме до порівняння любові з волею душі й волею почуттів. Тепер Пушкін розуміє, що романтична любов гарна лише вірою людини в неї, хоча ця віра недовговічна. І поет створює зовсім нову філософію любові

Я вас любив так щиро, так ніжно Як дай вам 6ог улюбленої бути іншим.

Із цього вірша ясно видно, що Пушкін піднімається набагато вище над романтичною традицією в розумінні любові. Для Пушкіна така любов є довгоочікуване умиротворення й заспокоєння, а також джерело внутрішньої волі й гармонія творчості, Любов облагороджує душу й надихає поета, звільняє його від низинних проявів життя

Любов веде поета до високої мети: «Давно, втомлений раб, замислив я втеча», - говорить Пушкін у вірші «Пора, мій друг, пора», зверненому до своєї дружини. Стан «млості» тут - це дружба й любов, «праці» - творчість, в інших же проявах життя поет не вважає себе вільним, там він «втомлений раб». Любов у нього здобуває відтінок жертовності й рицарственности, вона також безмовна, як романтична, можливо, також нещаслива, але аж ніяк не марна, Пушкін відкриває читачеві самоцінність любові. Любов, у розумінні поета, уже саме по собі велике щастя («На пагорбах Грузії…»)

И серце знову горить і любить - тому, Що не любити воно не може.

Кохана ж його рівняється з Мадонною, вона «найчистішої принадності найчистіший зразок», що прекрасний у своїй недосяжності, «Здійснилися мої бажання», - говорить Пушкіна. Він щасливий в умиротворенні у своєму почутті й нічого не вимагає замість. Любов - священне почуття для поета, із цього народжується творчість поета. Про це говориться у вірші «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье», присвячене А. П. Керн. Явище коханої - це момент, коли «И серце б’ється в упоенье, і для нього воскресли знову, і божество, і вдохновенье, і життя, і сльози, і любов». А. С. Пушкін розвив і принципово збагатив живим змістом тему інтимних почуттів. Особливо дороги нам у його творчості лицарське розуміння любові, гармонія почуттів, навіть не розділених. Любов у пушкінському розумінні завжди буде для нас ідеалом, до якого вічно прагне людина. Пушкінські традиції зображення любові у всіх її проявах потім були успадковані російськими поетами. Лірична сповідь поета, що відкриває читачеві щиросердечні таємниці його, все-таки при всій щирості, зупиняється там, де замість загальнолюдського вираження почуттів починає бути вираження почуттів певної особи. Любовна лірика Пушкіна завжди була своєрідним художницьким дослідженням високого почуття. Навіть у самих інтимних віршах Пушкіна, що ставляться до Амалии Ризнич, Е. К. Воронцовой, К. А. Собаньской, А. П. Керн, Н. К. Гончаровой, виражаються почуття, а не чуттєвість. У любовній ліриці поета завжди є духовна висота

Особливо примітно для російської поезії те, що вона ніжна, чиста, чуйна; вона набудовує свого читача на піднесений лад, И якщо у віршах чується іноді подих пекучої, захоплюючої пристрасті, то було б помилкою змішувати її з елементарною чуттєвістю. У багатьох поетів любов не відривається від землі, від конкретних ситуацій, але, проте, це любов поета. Він знаходить у звичайній земній любові щось піднесено^-романтичне. І те, що здається часом грубуватим, оголеним у реальному житті, він піднімає. Вірші про любов відбивають час, долю країни. От чому так багато тривожних передчуттів, так багато прикрості й болю в ніжних, інтимних віршах. Людина не може жити тільки серцем і тільки в жінці або в чоловіку знаходити весь сенс життя; так він міг би дійти до самого протилежного щирої любові - до егоїзму

И, навпроти, відмовившись від любові й прилучившись тільки до високих інтересів суспільства, людина не уникла б почуття внутрішньої неповноти. А може бути, вніс би у свою діяльність сухість і холодність, що йдуть від черствості душі. Любов, може бути, стала інший; вона, як і всякий живий організм, розвивається, приймає якісь відмінні від минулих часів духовно-тілесні обриси й форми, на неї завжди лягають відблиски від всіх фарб століття. Але буде сумно, якщо зникне в любові початок поетичне, художнє. Кожний по-справжньому закохана людина, навіть якщо він ніколи не брав олівця в руки й не написала ні одного рядка, - художник. Так було в минулому, так повинне бути й сьогодні. Поки люди люблять один одного, життя тріумфує. Адже любов і життя - синоніми. І це, як у дзеркалі, відбито в поезії. Правильно сказав Н. Карамзин: «Любов вірші животворить».