Романи й повісті Марка Вовчка кінця 60-70-х років присвячено насамперед двом актуальним на той час завданням – художньому розвінчанню напускного „демократизму“ балакунів із панівних сфер і показу становлення „нових людей“, борців, відображенню демократичного руху й у зв’язку з цим осмисленню ролі та місця жінки в громадсько-політичному житті. Формування „нової жінки“, усвідомлення нею облудності панського „лібералізму“ (зокрема базікання про самопожертву для загального добра), розрив її з панським середовищем і сміливий вихід назустріч труднощам боротьби показується в романі „В глуши“ (1875). Ці герої не прагнуть легкої кар’єри, яку могло забезпечити їм дворянське становище, а стають на шлях участі в народно-визвольній справі. Письменниця виявила свій талант і в зображенні сильних, діяльних жіночих характерів.

Марко Вовчок заклала міцний фундамент розвитку соціально-проблемної повісті й підготувала грунт для створення проблемного роману в українській літературі другої половини ХІХ ст. Її „Народні оповідання“, „Інститутка“, „Кармелюк“ та інші твори сприяли формуванню протестантської свідомості в суспільстві, були якісно новим кроком у художньому прогресі. Вони становлять правдивий художній літопис суспільного життя переломної історичної епохи.

Серед авторів прозово-епічних творів із селянського життя в тогочасних європейських літературах Марко Вовчок виокремлюється своєю специфікою, особливою реалістичною майстерністю творення народних характерів, поетизацією високих морально-етичних честнот сільських трударів.