Добуток Винниченко «Сонячна машина» (1921-1924) - перший в українській літературі соціально-утопічний і фантастичний роман з елементами пригодницького й детективного жанру. Добуток має присвята: «Моїй сонячній Україні», і автор покладав на нього більші надії, сподівався, що це буде «візитна картка української літератури в Європі», що займе гідне місце поруч із добутками Г. Уэллса, К. Чапека, А. Франса.

На шляху роману виникало багато перешкод: матеріальні потреби, ослаблення здоров’я, відсутність умов для творчості. Письменник сподівався, що згодом зможе доробити, можливо, дописати ще один розділ, змінити фінал, використати матеріал про життя в Україні. Він пише в «Щоденнику»: «Коли б ще року три над ним попрацювати, могла б бути путньою річчю. І зараз маю сум до неї, як до дитини, від якого батьки чекають геніальності, а з нього виходить жалюгідний, непомітний так ще й середняк, що кривдить іншими. Дефектів багато, сам бачу, а виправити вже не під силу мені». Жоден з українських романів ні до появи «Сонячної машини», ні після її, не викликав такої реакції читачів, такої зливи дискусій і споровши. Відгуки про добуток були разнообразнейшими: від дифірамбів до осуду

И найголовнішим для автора було те, що його добуток не залишився без уваги читача. М. Зеров відзначив більшу популярність роману, що був опублікований в 1928 році: «Сонячна машина» Винниченко має певний, недвозначний успіх. Про неї пишуть, говорять, проводять диспути, а головне - неї читають, як ні одну українську книжку, як не читали навіть обще рекомендованих Коцюбинського й Нечуя-Левицького в передекзаменаційні дні. Авторові з його далекої далечіні видно навіть, як у Донбасі перед книгосборнями його книжки очікують «хвости» робітничого класу». Цей роман, хоча в ньому багато недоліків, став новим, оригінальним, самобутнім явищем світової літератури