Дія починається в жовтні 1789 р., завершується в березні 1799 р. і розвертається в основному на півночі Італії, на околицях Венеції. Оповідання являє собою листи головного героя, Якопо Ортиса, своєму другові Лоренцо, а також спогаду Лоренцо Оякопо.

У жовтні 1797 р. був підписаний договір між наполеонівською Францією й Австрією, по якому Бонапарт уступав австрійцям Венецію, а одержував Бельгію й Іонічні острови. Цей договір перекреслив надії венецианцев на звільнення їхньої батьківщини від австрійського панування, надії, що зв’язувалися спочатку з імператором Франції, що воплощали в очах італійців Велику французьку революцію. Багато молоді венецианци, боровшиеся за волю, виявилися внесеною австрійською владою в проскрипційні списки й приречені на вигнання. Змушений був покинути рідне місто і Якопо Ортис, що залишило у Венеції мати й виїхала в скромний сімейний маєток в Эвганейских горах. У листах другові, Лоренцо Альдерани, він оплакує трагічну долю своєї батьківщини й молодого покоління італійців, для яких у рідній країні немає майбутнього

Самота юнака розділяв лише його вірний слуга Микеле. Але незабаром самітність Якопо було порушено візитом сусіда, синьйора Т., що проживали у своєму маєтку разом з дочками - білявою красунею Терезою й чотирирічною крихтою Ізабеллою. Змучений душею Якопо знайшов розраду в бесідах з розумним, утвореним сусідом, в іграх з малям, у ніжній дружбі з Терезою. Дуже незабаром парубок зрозумів, що беззавітно любить Терезу. Познайомився Якопо й із другом сім’ї, Одоардо, серйозним, позитивним, начитаним, але зовсім далеким тонких щиросердечних переживань і не поділяючі піднесені політичні ідеали Якопо. Під час прогулянки в Аркуа, до будинку Петрарки, схвильована Тереза зненацька довірила Якопо свою таємницю - батько видає її заміж за Одоардо. Дівчина не любить його, але вони розорені; через свої політичні погляди батько скомпрометований в очах влади; шлюб із заможною, розумною, благонадійною людиною, на думку батька, забезпечить майбутнє дочки й зміцнить положення сім’ї Т. Мати Терези, що пошкодувала дочка й посмітила заперечити чоловікові, була змушена після жорстокої сварки виїхати Впадую.

Сповідь Терези потрясла Якопо, змусила його жорстоко страждати й позбавила того примарного спокою, що він знайшов удалині від Венеції. Він піддався угодам своєї матері й виїхав у Падую, де мав намір продовжити своє утворення в університеті. Але університетська наука здалася йому сухий і марної; він розчарувався в книгах і велів Лоренцо продати свою величезну бібліотеку, що залишилася у Венеції. Світське суспільство Падуи відкинуло Якопо: він висміював порожню балаканину салонів, відкрито називав негідників негідниками й не піддавався чарам холодних красунь

У січні Ортис повернувся в Эвганейские гори. Одоардо виїхав по справах, і Якопо продовжував відвідувати сімейство Т. Лише бачачи Терезу, він почував, що життя поки не покинуло його. Він шукав зустрічей з нею й одночасно боявся їх. Якось, читаючи Стерна, Якопо вразився подібності історії, розказаної в романі, з долею юної Лауретти, що колись знали обоє друга, - після смерті возлюбленного вона втратила розум. З’єднавши переклад частини роману із щирою історією Лауретти, Якопо хотів дати прочитати це Терезі, щоб вона зрозуміла, як тяжка нерозділена любов, але не насмілився бентежити душу дівчини. А незабаром Лоренцо повідомив другові, що Лауретта вмерла в стражданнях. Лауретта стала для Якопо символом щирої любові

Але юнакові довелось побачити й інше - у синьйора Т. він зустрів дівчину, що колись любив один його нині покійний друг. Її видали заміж з розрахунку за добромисного аристократа. Тепер вона вразила Якопо своєю порожньою балаканиною про капелюшки й відверту безсердечність

Один раз на прогулянці Якопо не витримав і поцілував Терезу. Вражена дівчина втекла, а парубок відчув себе на вершині блаженства. Однак наближалося неминуче повернення Одоардо, а від Терези Якопо почув фатальні слова: «Я ніколи не буду вашої».

Одоардо повернувся, і Якопо зовсім втратив щиросердечне дорівнює* весие, схуд, сполотнів. Немов збожеволівши, він бродив по полях, терзався й безпричинно ридав. Зустріч із Одоардо закінчилася бурхливою сваркою, приводом для якої послужили проавстрийские погляди Одоардо. Синьйор Т., що любив і розумів Якопо, став догадуватися про його почуття до Терези. Тривожачись через хворобу юнака, він проте сказав Терезі, що любов Ортиса може штовхнути сім’ю Т. у прірву. Уже почалися готування до весілля, а Якопо зліг у приступі жорстокої лихоманки

Ортис уважав себе винним у тім, що зруйнував щиросердечний спокій Терези. Ледь піднявшись на ноги, він відправився в подорож по Італії. Він побував у Феррарі, Болоньї, Флоренції, де, дивлячись на пам’ятники великого минулого Італії, з гіркотою міркував про її сьогодення й майбутнє, порівнюючи великих предків і жалюгідних нащадків

Важливим етапом у подорожі Якопо став Милан, де він зустрівся із Джузеппе Парини, відомим італійським поетом. Ортис вилив старому поетові душу й знайшов у ньому однодумця, що також не приймав конформізму й дріб’язковості італійського суспільства. Парини пророчо пророчив Ортису трагічний жереб

Якопо мав намір продовжити скитания у Франції, однак зупинився в містечку в Лигурийских Альпах, де зштовхнувся з молодим італійцем, що був лейтенантом наполеонівських військ, колись зі зброєю в руках боровшимся проти австрійців. Тепер він виявився у вигнанні, в убогості, не в силах прокормити дружину й дочку. Якопо віддав йому всі гроші; сумна доля лейтенанта, приреченого на приниження, знову нагадала йому про марність існування й про неминучість катастрофи надій

Добравшись до Ніцци, Ортис вирішив повернутися в Італію: хтось повідомив йому новина, про яку зволів умолчать Лоренцо, - Тереза вже повінчана з Одоардо. «У минулому - каяття, у сьогоденні - туга, у майбутньому - страх» - так тепер представлялося життя Ортису. Перед поверненням в Эвганейские гори він заїхав у Равенну поклонитися могилі Данте

Повернувшись у маєток, Якопо лише мигцем побачив Терезу в супроводі чоловіка й батька. Глибоке щиросердечне страждання штовхало Якопо на божевільні вчинки. Він носився вночі верхи по полях і один раз випадково збив конем на смерть селянина. Юнак зробив всі, щоб сім’я нещасного ні в чому не бідувала

У Якопо вистачило сил нанести ще один візит сімейству Т. Він говорив про майбутню подорож і сказав, що вони довго не побачать. Батько й Тереза відчули, що це не просто прощання перед від’їздом

Оповідання про останній тиждень життя Якопо Ортиса по крупицях зібрав Лоренцо Альдерани, включивши туди й фрагменти записів, знайдені в кімнаті Якопо після його смерті. Якопо визнавався в безцільності власного існування, у щиросердечній порожнечі й у глибокому розпачі. За словами слуги Микеле, більшу частину написаного напередодні смерті його хазяїн спалив. Зібравши останні сили, юнак відправився у Венецію, де зустрівся з Лоренцо й з матір’ю, що переконав, що вертається в Падую, а потім продовжить подорож. У рідному місті Якопо відвідав могилу Лауретти. Провівши в Падуе лише один день, він повернувся впоместье.

Лоренцо заїхав до друга, сподіваючись умовити його відправитися подорожувати разом, але побачив, що Ортис йому не радий. Якопо саме збирався до синьйора Т. Лоренцо не зважився залишити друга одного й пішов з ним. Вони побачилися з Терезою, однак зустріч пройшла у важкому мовчанні, тільки маленька Ізабелла зненацька розридалася і її ніхто не міг заспокоїти. Потім Лоренцо довідався, що до цього часу Якопо вже приготував прощальні листи: одне - другові, інше - Терезі

Микеле, що спали в сусідній кімнаті, уночі здалося, що зі спальні хазяїна доносяться стогони. Однак останнім часом Ортиса часто мучили кошмари, і слуга не зайшов до Якопо. Ранком двері довелися зламати - Якопо лежав на постелі, залитий кров’ю. Він устромив собі в груди кинджал, намагаючись потрапити в серце. У нещасного вистачило сил витягтися зброя, і кров рікою текла з великої рани. Юнак умирав, але ще дихався

Лікаря не виявилося будинку, і Микеле кинувся до синьйора Т. Тереза, довідавшись про нещастя, знепритомніти, упала на землю. Її батько кинувся в будинок Ортиса, де встиг прийняти останній подих Якопо, якого завжди любив як сина. На аркуші паперу, кинутому на столі, можна було прочитати «дорога мама…», а на іншому - «Тереза ні в чому не винувата…»

Pages: 1 2