Роман про Тристане й Ізольду сказання про любов Тристана й Ізольди (XII в.), послужило сюжетом для численних добутків середньовічної літератури, від яких по більшій частині збереглися лише уривки.

Не лицарський роман, що дійшов до нас, XII в. про Тристане й Ізольду був вдало відновлений по його пізніших переробках французьким ученим Ж. Бедье на початку XX в. Роман про Тристане й Ізольду розкриває трагічні протиріччя між справжнім людським почуттям, оказавшимся «сильніше смерті», і забобонами феодально-лицарського суспільства. Відважний лицар Тристан попадає в Ірландію в пошуках нареченої для свого старого дядька - короля Марка. У королівській дочці - Златовласой Ізольді - він довідається ту, котра призначена Марку.

На кораблі Тристан і Ізольда випадково випивають любовний напій, що мати Ізольди дала для неї і її майбутнього чоловіка; із цього часу непереборна любов зв’язує героїв. Після випробувань і переслідувань Тристан їде в Бретань і жениться там на Білявій Ізольді, не перестаючи, однак, любити Ізольду Златовласую.

Смертельно поранений у бої, Тристан просить привести кохану, що одна здатна зцілити його. Він чекає корабель із білим вітрилом - знак того, що до нього пливе Ізольда. Дружина з ревнощів говорять Тристану, що наближається корабель із чорним вітрилом. Тристан умирає. Изольда, Що Поспішала до свого коханого, теж умирає, і на їхній могилі за одну ніч виростають два дерева, галузі яких переплітаються між собою