Роман про Лиса - ставиться до сатиричного «тварині» епосу середньовіччя. Оповідання про витівки зухвалого нахаби Лиса здавна чи існують не у всіх літературах миру, численні версії й перекладання цього сюжету вінчає поема Ґете «Рейнеке Лис» (1793).

Перша велика обробка казок про Лиса, що одержав германське ім’я Рейнеке (Ренар), що згодом стало у французькій мові загальним найменуванням лисиці, сходить до кінця XII - початку XIII в., коли в Європі спостерігається підйом міської культури, що сприяє розвитку сатиричного напрямку в літературі. Про пригоди хитромудрого Лиса (почасти родинного героям фабліо й шванків) починають складати невеликі віршовані оповідання. Автор однієї з таких поем, якийсь Пьер із Сен-Клу, дав всьому циклу назва «Роман про Ренаре» (близько 1175). Це добуток, що складається з 26 окремих повістей, називаних «галузями», створено поруч авторів, як правило, безвісних. Хоча між «галузями» немає сюжетної спільності, крім того що скрізь діє підступний метр Ренар, вони складаються в певну єдність, створювана послідовним уподібненням тваринного миру миру феодальному. Характери персонажів не перетерплюють змін і мають постійні функції, отчого створюється враження маскараду:

на звірів у точності переносяться чини й типи феодального суспільства, на звірине життя - риси феодального побуту. Основний конфлікт роману - суперництво лисиця Ренара й вовка Изенгрина, у якому беруть участь різні представники тваринного миру, від лева до равлика, - завершення не одержує, тому корпус текстів легко доповнюється новими епізодами.

Навіть смерть Лиса виявляється мнимої, він не гине й продовжує свої витівки. Роман буяє яскравими побутовими деталями, дія його протікає те при королівському дворі, то в монастирі, то в лицарському замку. Звірина держава управляється імператором Львом, іменованим Нобль (Шляхетний), імператрицю кличуть Фьера (Горда), їхні васали - похмурий і жадібний вовк Изен-Грін, його вітряна дружина ерсан (Гризента), лукавий кіт Тибер, ненажера й телепень ведмідь Брюн (Відлюдько), дурний і боягузливий баран Белин, войовничий хвалько півень Шантеклер, добросердий борсук Гринбер, осів Бернар, що носить титул архієпископа звіриного царства.

Серед цієї різношерстої компанії лисиць Ренар є втіленням не тільки хитрості, спритності й сміливості, але й беззаконня, розбою й насильства. Поводження Ренара - своєрідна модель поводження людини, що живе в суспільстві, де сильний завжди прав. Граючи на слабостях своїх ближніх, Ренар знущається з них: обіцяючи ведмедеві мед, а котові мишей, він заманює їх у пастку, звідки вони вириваються ледве живі. «Роман про Лиса», що виник у період розквіту лицарської літератури, багато в чому є пародією на останню, про що свідчить винесене в заголовок слово «роман» - оповідання про пригоди доблесних і любовних. Учасниками ж пригод стають звірі, найчастіше дурні й жорстокі, чиї вчинки далекі від лицарських. Лев відправляється в похід на язичників і залишає замість себе метра Ренара; Лис швиденько складає підроблений лист про загибель Лева, щоб на законних підставах опанувати його дружиною;

новоявлені хрестоносці - заєць Боягуз, коник і інші - перемагають невірних скорпіонів;

язичник верблюд здається в полон, і Лев наказує здерти з його живцем шкіру, що васали його з радістю виконують. «Роман про Лиса» має яскраво виражену сатиричну антиклерикальну спрямованість. Поряд з гідними осміяння фігурами священиків, звірі самі пародіюють церковні дійства й обряди: вовк смиренно приймає чернечий постриг від Лиса, осел читає проповіді. Образ Ренара в порівнянні з іншими персонажами, за яких раз і назавжди закріплюється певна характеристика, незмірно складніше.

По суті, він єдиний, до кого ніколи не застосуємо епітет «дурний». Лис, обложений Львом у своєму замку Малпертуи, - свавільний феодал; Лисиць, що прив’язала хвости сплячих звірів до дерев, - бешкетник-школяр; голодний Лис, що рится в пошуках їжі, - пригноблений трудівник. Лис висміює всіх, хто намагається покарати його або призвати до покори: могутнього Лева, свого вічного ворога Изенгрина. Залишити хитруна з носом може тільки яка-небудь дрібна звіринка начебто синички. Сильніше ж Лисиця простий селянин, що зірко стерегет своє добро від хижаків, його одного боїться метр Ренар. У цьому відбивається лежача в основі роману народна мудрість, що засуджує жадібність і кровожерливість панів, під якими би личинами вони не ховалися