Сімнадцятилітній Мелькур вступив у світло, «володіючи всім, що потрібно, щоб не залишитися непоміченим». Від батька він успадкував прекрасне ім’я, з боку матері його очікувало великий стан. Час був мирне, і Мелькур ні про що не помишлял, крім задоволень. Серед суєти й блиску юнак страждав від серцевої порожнечі й мріяв зазнати любов, про яку мав лише саме неясне подання

Наївний і недосвідчений, Мелькур не знав, як зав’язуються любовні зв’язки у вищому колі. З одного боку, він був про себе досить високої думки, з іншого боку - думав, що успіх у жінок може мати тільки людина видатний, і не сподівався заслужити їхню прихильність. Мелькур став усе більше думати про подругу своєї матері маркізі де Люрсе й переконав себе, що закохано в неї. Ніколи маркіза слила кокеткою й навіть вітрогонкою, але згодом засвоїла строгий і доброчесний тон, тому Мелькур, що не знав про її минуле, уважав її неприступної

Маркіза без праці догадалася про почуття Мелькура й була готова на них відповісти, але боязкий і шанобливий юнак поводився так нерішуче, що вона не могла цього зробити без ризику упустити своє достоїнство. Залишаючись із Мелькуром наодинці, вона кидала на нього ніжні погляди й радила йому триматися непринужденнее, але він не розумів натяків, а зробити найперший рішучий крок маркізі заважали пристойності й острах втратити повага Мелькура. Так пройшло більше двох місяців. Нарешті маркіза утомилася чекати й вирішила поквапити події. Вона стала допитиваться в Мелькура, у кого він закоханий, але юнак, не сподіваючись на взаємність, не бажав відкривати свою таємницю. Маркіза завзято домагалася визнання, і зрештою Мелькур порозумівся їй у любові. Маркіза боялася, що занадто легка перемога остудить запал юнака, він же боявся своїми домаганнями образити її. Так вони, обоє бажаючи того самого, ніяк не могли прийти до заповітної мети. Досадуючи на суворість маркізи, Мелькур відправився в театр, де побачив дівчину, що вразила його своєю красою. У ложу прекрасної незнайомки ввійшов маркіз де Жермейль - парубків приємної зовнішності, пользовавшийся загальною повагою, - і Мелькур відчув, що ревнує. Після цього він два дні всюди шукав незнайомку, обійшов всі театри й сади, але марне - він ніде не зустрів ні її, ні Жермейля.

Хоча Мелькур уже три дні не бачив маркізові де Люрсе, він не дуже нудьгував по ній. Спочатку він міркував над тим, як би йому завоювати одну й у той же час не втратити іншу, але оскільки незламна чеснота маркізи робила всі подальші спроби безнадійними, він по здоровому міркуванні вирішив віддати своє серце тієї, що подобалася йому більше. Маркіза, бачачи, що невдачливий шанувальник не показує носа й не відновляє спроб завоювати її серце, стривожилася. Вона відправилася з візитом до пані де Мелькур і, улучив момент, зажадала від юнака пояснень. Маркіза дорікала його в тім, що він став її уникати й відкинув її дружбу. Мелькур намагався виправдуватися. Захоплюва обставинами, він почав знову запевняти маркізові у своїй любові й просив дозволу сподіватися, що серце її коли-небудь зм’якшиться. Маркіза, не покладаючись більше на догадливість Мелькура, усе ясніше виявляла йому своє розташування. Юнакові випливало просити про побачення, але сором’язливість і непевність заважали йому. Тоді маркіза прийшла йому рятуйте! сказала, що завтра вдень буде будинку й може прийняти його. Ранком Мелькур відправився до Жермейлю в надії довідатися що-небудь про незнайомку, але Жермейль уже кілька днів як виїхав за місто. Мелькур відправився в сад Тюильри, де випадково зустрів двох дам, однієї з яких виявилася давешняя прекрасна незнайомка. Мелькуру вдалося підслухати розмова дам, з якого він з’ясував, що його обраниці сподобався в театрі незнайомий парубок. Мелькур не вірив, що це міг бути він сам, і терзався ревнощами кнезнакомцу.

Увечері Мелькур відправився до пані де Люрсе, що дарма прождала його весь день. Коли Мелькур побачив маркізу, що згасли почуття спалахнули в його душі з новою силою. Маркіза відчула свою перемогу. Мелькур хотів почути від її визнання в любові, але в будинку були гості, і він не міг поговорити з нею наодинці. Він загордився, що скорив серце, дотоле не знало любові, і був досить гордий собою. Пізніше, міркуючи про цей перший свій досвід, Мелькур дійшов висновку, що для жінки важливіше підлестити самолюбству чоловіка, чим торкнути його серце. Гості маркізи роз’їхалися, а Мелькур затримався, нібито очікуючи запізнену карету. Залишившись наодинці з маркізою, він відчув такий приступ страху, якого не випробовував за все життя. Його охопило невимовне хвилювання, голос тремтів, руки не слухалися. Маркіза зізналася йому в любові, він же у відповідь упав до її ніг і став завіряти її у своїх палких почуттях. Він не розумів, що вона готова віддатися йому, і боявся надмірною вільністю відіпхнути її від себе. Розсердженій маркізі нічого не залишалося, як попросити його вийти. Коли Мелькур отямився й оправився від зніяковілості, він зрозумів всю безглуздість свого поводження, але було вже пізно. Він вирішив при наступному побаченні бути наполегливіше. Наступного дня до матері Мелькура з’явився з візитом граф де Версак. Пані де Мелькур недолюблювала графа й уважала його вплив шкідливим для сина. Мелькур захоплювався Версаком і вважав його зразком для наслідування. Версак був зухвалим джиґуном, він обманював і висміював жінок, але його чарівна нахабність не відвертала їх, а, навпроти, зачаровувала. Він одержав безліч перемог і придбав безліч наслідувачів, але, не маючи чарівність Версака, вони копіювали лише його недоліки, додаючи їх до своїм власного. Версак прямо з порога став уїдливо злословити про самих різних людей. Не пощадив він і маркізові де Люрсе, повідомивши Мелькуру деякі подробиці її минулого життя. Мелькур відчув себе обманутим. Безвадна богиня виявилася не краще інших жінок. Він відправився до маркізи «з наміром відплатити їй самими образливими знаками презирства за безглузде поняття про її чесноті», що вона зуміла йому вселити. До великого подиву, він побачив у дворі маркізи карету Версака. Версак і маркіза розмовляли як кращі друзі, але після його від’їзду маркіза назвала його самим небезпечним фатом, самим кепським пліткарем і самим небезпечним негідником при дворі. Мелькур, що не вірив більше жодному слову маркізи, повівся так розв’язно й став домагатися її так грубо, що вона образилася. Поки вони з’ясовували відносини, лакей доповів про прихід мадам і мадемуазель де Тевиль. Мелькур чув це ім’я: пані де Тевиль була родичкою його матері, але жила в провінції, тому він ніколи її не бачив. Яке ж був подив юнака, коли він довідався в мадемуазель де Тевиль свою прекрасну незнайомку! Мелькуру здалося, що Гортензія - так кликали дівчину - поставилася до нього з байдужністю й навіть зі зневагою. Ця думка засмучувала його, але не виліковувала від любові. Коли лакей доповів про прихід ще однієї гості - пані де Сенанж, - Мелькур майже не звернув на неї уваги, але пані де Сенанж дуже зацікавилася, що вступає у світло юнаків. Це була одна з тих філософськи настроєних дам, які вважають, що вони вище забобонів, меж тим як насправді вони нижче всякої моральності. Вона була літня, але зберегла залишки колишньої краси. Вона негайно забрала собі в голову, що повинна зайнятися вихованням Мелькура й «сформувати» його - це модне вираження містило в собі безліч не піддаються точному визначенню понять. Мелькур же випробовував незручність від її розв’язних манер і вважав її старою кокеткою

Pages: 1 2