Подібно Шоу, наприкінці 1930-х років починає покладати надії на «творчу еволюцію», тобто на вольову зміну людиною власної природи, і О.Хаксли. До цього він приходить від абсолютного сумніву 20-х років, через болісні коливання, які знайшли відбиття в романі «Сліпої в Газі» (1936).

На останніх сторінках роману ми зустрічаємося із численними міркуваннями про конкретні способи самовдосконалення - аж до відмови від м’ясної їжі, що збуджує, на думку Хаксли, агресивність. Кілька років через, в 1939 р., ідея «творчої еволюції» знайде в Хаксли свій подальший розвиток у романі «Після багатьох лет умирає лебідь» - романі відверто проповідницькому, у рамках якого образна система служить «інструментом» для вираження авторських ідей. І дуже значне місце в структурі роману займають багатосторінкові монологи « героя-резонера» містера Проптера, у вуста якого вкладена знайдена тепер Хаксли позитивна програма. Втім, ця програма не заперечує позиції Хаксли-Агностика 20-х років - вона неї переростає

Хаксли як і раніше переконаний у тім, що людина в тім виді, у якому він реально існує, не здатний адекватно пізнати мир і розумно його переулаштувати. Але обмеженості ця тепер зв’язана для Хаксли й відповідно для героя-проповідника містера Проптера з тим, що людина реальний на все дивиться крізь призму свого «Я», крізь призму своїх інтересів і страстей. Таке бачення миру, по Хаксли, неминуче сковує пізнання: «Особистість є особиста воля, а особиста воля є заперечення реальності», у той час як «…для того, хто піднімається на рівень вічності, тупика більше не існує», - говорить герой-проповідник містер Проптер. Далі, виявляється, що людська мова не здатна передати Істину саме тому, що формувався він під знаком людських страстей, під знаком «его»:

«Єдиний словник, що є в нашім розпорядженні, - це словник, призначений головним чином для винятково людських думок про винятково людські інтереси. Але речі, про які ми хочемо сказати, - це внечеловеческая реальність, внечеловеческая думка. Звідси - корінна неадекватність всіх наших суджень про Бога, дух і вічність». Це ж стосується й, що сформувалися у свідомості людини моральних і естетических цінностей, релігії, політичних інститутів. В остаточному підсумку: «Більшість речей не заслуговують нічого іншого, крім як цинізму… Все це - неправда, що створили люди, щоб виправдати на майбутня зневага Богом і погрязание у власному егоїзмі». Подібне відношення до традиційних цінностей уже відбилося в добутках Хаксли 20-х років. Але тепер у вуста містера Проптера вкладена «позитивна програма», в основі якої - «творча еволюція» людини убік «звільнення від часу. Звільнення від пристрасті й від щиросердечних потрясінь

. Звільнення від індивідуальності». Мова йде про «звільнення» добровільному, усвідомленому - і одночасно абсолютному, про досягнення в ідеалі того ступеня «самозвільнення», коли власне «Я» перестає здаватися чимсь личностно ціннісним, коли й власне життя починає здаватися її носію тим, чим вона є об’єктивно - дрібною часткою нескінченності. Тільки тоді, виявляється, і протиріччя між волями окремих людей будуть виключені, і людське пізнання не буде сковано інтересами окремих «Я».

У той же час варто сказати, що, по переконанню Хаксли, подібне усвідомлене «звільнення від індивідуальності» може здійснюватися лише в умовах максимально можливої зовнішньої свободи особи: зовнішня несвобода, по Хаксли, навпроти, позбавляє людини можливості думати про що-небудь, крім власного «Я», що має потребу в постійному самозахисті : «Рабство й фанатизм підсилюють влада над людиною часу, зла і власного «Я». Звідси й випливає цінність демократичних інститутів і скептичного мислення. Чим більше поваги до індивідуальності - тим скоріше людина зрозуміє, що всяка індивідуальність є в’язниця». Іншою умовою такої «творчої еволюції» є деурбанизация, розосередження людей, розмивання великих скупчень людей і концентрація їх у невеликих громадах, у яких ніхто не може загубитися. Більш докладно умови, при яких, по Хаксли, можлива «творча еволюція» убік «звільнення від індивідуальності», описуються в трактаті «Мети й засобу» (1937).