РОМАН И. С. ТУРГЕНЄВА «ДИМ» Після скасування кріпосного права перед Росією відкрився шлях, по якому давно вже прямував Захід,- шлях буржуаз ного розвитку. Це змусило багатьох росіян пристальнее вгля дітися в те, що являла собою Західна Європа, обігнавши шая Росію в економічному розвитку. Давня суперечка междч західниками й слов’янофілами став особливо злободенний. У не прийнятті західної буржуазної дійсності виявилися еди нодушны такі різні письменники, як Л. Толстой, Ф. Достоевс кий, Салтиков-Щедрін, А. Герцен

А. И. Герцен у статті 1862 р. «Кінці й початку» дав саркасти ческий портрет західного буржуазного міщанства й попыталс; обґрунтувати ідею своєрідного, незахідного історичного разви тия Росії. Основу індивідуального шляху розвитку Росії Герці] бачив у самобутньому народному російському характері, народної жиз ні, в існуванні народної громади. Це була пряма полеми ка з Тургенєвим, письменник це зрозумів і відповів Герценові в особисто] переписці. Тургенєв аж ніяк не захоплювався буржуазним укладі! європейського життя, але з найглибшим песимізмом дивився про: також і на Росію

«Народ, перед яким ви схиляєтеся, писав він Герценові,- консерватор переважно - і навіть носи в собі зародок такої буржуазії в дубленому кожусі, теплої й гря^ ний хаті, з вічно набитим до печії черевом і відразою до всякої громадянської відповідальності й самодіяльності - чт Далеко залишить за собою все метко вірні риси, якими т] зобразили західну буржуазію у своїх листах». Протиставлення Заходу й Росії Тургенєву казалос фальшивим: і там і тут бачилися йому ті самі пороки, тому й порятунок представлявся єдиним - цивілізація, не сителем якої повинен стати «утворений клас». Герцен і Огарьов бачили революційність у народі, а Тургенєв заперечував, що «революція в широкому значенні цього слова існує тільки в меншостях утвореного класу». У громаді ж Тургенєв бачив соціальне зло, тому що «громада й кругова порука дуже вигідні для поміщика, для влади»…

але чи вигідна селянам? У цей період письменник відзначав: «Я схопив за роги великий роман - не знаю тільки, чи здолаю звіра… Може бути, мені все-таки вдасться - іноді мені здається, що в мене є ще, що сказати. Така віра необхідна в роботі».

Ще сучасники помітили, що більшість персонажів нового тургеневского роману «Дим» має пряму відповідність із реальним життям. Але Тургенєв заперечував проти такого судження. Є в «Димі» чимало відповідностей між діючими особами і їхніми прототипами, значно більше, ніж в інших романах. І насамперед це ставиться до кружка так званих баденських генералів, що прибули в Баден-Баден на відпочинок представників верхівки російського адміністративно-урядового апарата, зображених вромане.

Мериме писав про роман: «Я чув, що санкт-петербурзька аристократія обурювалася з появою роману “Дим”: вона побачила в ньому сатирові на себе, тим більше образливу, що зображення відрізнялося більшою подібністю з оригіналом. Відвідувачі будь-якого салону знаходили тут свої портрети». Баденські генерали - це «батьки» організації дворянської кріпосницької реакції в Росії, що озлобилися й перейшли від розмов кдействиям.

Основний принцип їхніх дій сформульований у романі із граничною ясністю й лаконізмом: «Чемно, але в зуби». Це ті самі люди, на чиїй совісті лежить безглуздий і боягузливий терор, розв’язаний у Росії. Це злякалася за своє положення й привілеї влада, що прагне, наскільки можливо, удержати старі порядки

До цим «батькам» автор «Диму» випробовував почуття цілком певні: їхня низькість, вульгарність, дурість, духовну порожнечу він виставив на загальний огляд з безжалісним глузуванням. Але що ж «діти»? Табір «дітей» представлений у романі кружком Губарєва

У приватному листі Тургенєв назвав зображення цього кружка «гейдельбергскими арабесками». Арабески - сатира найвищою мірою отрутна. Старі знайомі - ситниковы так кукшины, тільки під іншими прізвищами, що об’єдналися навколо грубого деспота по натурі,- от що таке кружок Губарєва. Псевдореволюционность, порожнеча, вульгарність найнижчого штибу - от із чого утворені візерунки арабесок. Щира сутність представника росіян « гей-яельбергцев» відверто викривається автором в одній із заключних сцен «Диму», у якій Губарєв, що повернувся в Росію, демонструє манери поміщика-кріпосника старої закваски

«Вдивися попристальнее в людей, командуючих у нас,- і в багатьох з них ти довідаєшся риси того типу»,- писав Тургенєв Полонскому із приводу Губарєва. «Гейдельбергские арабески» - сатира проти псевдореволюционеров, «хористів революції», так називав їхній Герцен, сатира точна й справедлива. «В “Димі” ситниковы загордилися себе панами положення. Але де ж Базарів?

» На питання Писарєва автор відповіло так: «Ви не зміркували того, що якщо сам Базарів і живий - у чому я сумніваюся,- те в літературному творі згадувати про нього не можна: поставитися до нього із критичної крапки не треба, з іншого боку - незручно; та й нарешті,- йому тепер тільки можна заявляти себе - на те він і Базарів; поки себе не заявив, розмовляти про нього або його вустами було б зовсім примхою - навіть фальшиво…» Маючи особливе чуття до всіх змін у суспільному житті, Тургенєв не міг не відчути її ослаблення в другій половині 60-х років XIX століття. У той момент Базаровы, на думку Тургенєва, ніяк не заявляли про себе, і, вірний життєвій правді, письменник відмовився від зображення нового російського Инсарова. А він насамперед «хотів бути щирим і правдивим».

Тургенєв розумів революцію не як корінний переворот, а як повільне перетворення дійсності, найважливішим моментом якого явля-этся торжество освіти й цивілізації. Реакціонерам-Генералам і губаревскому кружку Тургенєв щейно протиставив не нового Базарова, а проповідника за-1адноевропейской цивілізації - Потугина. «Бути може, мені )дному ця особа дорого; але я радуюся тому, що воно з’явилося, ITO його наповал лають… Я радуюся, що мені саме тепер вдаюся виставити слово: «цивілізація» на моєму прапорі,- і густь у нього шпурляють брудом з усіх боків…» - так писав Тур-Гнів Писарєву, підкреслюючи, що не Базарів, а саме Потугин юлее всього близький і дорогий йому. У мовленнях Потугина - відгомони давніх суперечок Тургенєва з лавянофилами, а пізніше з Герценом: « Так-З, з, я західник, я відданий Європі; тобто, говорячи точніше, я відданий освіченості, над которою в нас так мило тепер потішаються,- цивілізації,- так, так, це слово ще краще,- і люблю її всім серцем, і вірю в неї,,і іншої віри в мене немає й не буде».

Однак і погляди Потугина навряд чи можуть стати точкою опори в тій стихії загального заперечення, що панує в романі «Дим». Сам автор визнавався пізніше, що в його герої є частка шаржу. Слищ. кому вже нещадно порию заперечує Потугин те, що не могло не бути дорого авторові,- Росію. У своїх роздумах про долі батьківщини Потугин доходить до дотепного висновку: розгулюючи один раз по всесвітній виставці в лондонському Кришталевому палаці, він I раптом вирішує, що, «якби такий вийшов наказ, що разом зі зникненням якого-небудь народу з особи землі неминуче повинне було б зникнути із Кришталевого палацу все те, що той народ видумав,- наша матінка, Русь православна, провалитися б могла в тартарары, і жодного гвоздика, ні однієї булавочки не потривожила б рідна…

» У цих міркуваннях їла , бость крайнього західництва: механічне розуміння прогресу як сукупності науково-технічних досягнень - при повній зневазі до цінностей духовним. Потрібно помітити, що якби «провалилася Русь», те адже з нею би й вся російська література, головна справа життя Тургенєва. Розумові потуги західника виявляються неспроможними. Потугин у житті зневірений невдаха. Він часом жалюгідний у своєму неспроможному запереченні, і це не може не породити сумнівів у нього ідеях

У романі «Дим» відбитий глибокий песимізм Тургенєва, що виріс у ту саму епоху, коли більша частина суспільства жила тими або іншими надіями. Джерело цього песимізму - розчарування особистості в «світі загального». Димом, чимсь оманн і нереальним представляється все життя головному героєві роману Литвинову. «Дим, дим,- повторив він кілька разів; і все раптом здалося йому димом, всі, власна життя, російське життя - все людське, особливо все російське

Усе дим і пара, думав він; всі начебто безупинно міняється, усюди нові образи, явища біжать за явищами, а, по суті, всі те ж так те ж; усе квапиться, поспішає кудись - і все зникає безвісти, нічого не досягаючи; …дим, шепотів він, дим…» Ці міркування Литвинова віддалено перегукуються із завершальною ідеєю тургеневской мовлення про Гамлета й Дон Кихоте: «Все пройде, все зникне, усе розсиплеться порохом… Все велике земне Розлітається, як дим… Але добрі справи не розлітаються димом; вони долговечнее самої сяючої краси…» Тоді Тургенєву бачився ще вихід у добрих справах, була надія на Дон Кихота - тепер на це немає й натяку, Дон Кихоту немає місця в цьому світі

Pages: 1 2