В 1790 році в Петербурзі була видана «Повість славного Гаргантуаса, страшнейшего велетня із всіх донині перебували у світлі». До недавнього часи її вважали перелицюванням роману Рабле, але в дійсності це - переклад анонімної лубочної повісті початку XVII століття, що сходить до тих же фольклорним джерелам, що й роман. «Повість славного Гаргантуаса» в 1796 році вийшла повторним виданням. Її читали й дорослі й діти, що знайомилися в такий спосіб з казково-фольклорною першоосновою книги Рабле. Крім того, учителі й наставники дворянських дітей, обережно користуючись французьким текстом роману, витягали з нього окремі епізоди для читання й переказу. Так само далекі були від оригіналу й пізніші перекладання деяких епізодів без позначення ім’я автора (казки про подвиги велетня Гаргантюа).

До початку XX століття царська цензура припиняло всі спроби познайомити читачів з «Гаргантюа й Пантагрюэлем», забороняючи не гол, до переклади, але навіть статті, у яких викладався зміст роману. Наприклад, цензор Лебедєв, мотивуючи в 1874 році заборона статті критика Варфоломія Зайцева, призначеної для «Вітчизняних записок», по суті, розкрив ідейну спрямованість сатири Рабле: «…потрібно помітити, що більшість предметів, зраджуваних Рабле на публічне осміяння, продовжують існувати й нині, якось: верховна влада, що виражається в особі Государів; релігійні установи в особі монашествующих і священиків; багатство, сосредотачивающееся в руках або вельмож, або в руках окремих особистостей. А тому знайомство російської публіки з добутками хоча й так історичного, якщо можна так виразитися, письменника, як Рабле, не можна не вважати з боку редакції вкрай негожим».

У боротьбі з феодально-церковним світоглядом передові діячі Відродження створили нову, світську культуру, засновану па принципах гуманізму. Провісники цієї нової культури з відкритим забралом виступили на захист людської особистості й вільної думки, проти феодальних забобонів, цинічної погоні за збагаченням і жорстокої експлуатації народних мас. Великотрудне життя Рабле була заповнена безустанною боротьбою за нові гуманістичні ідеали, які він відстоював всіма доступними йому способами. Чудовий лінгвіст, знавець античних стародавностей, що видається натураліст і прославлений медик, Рабле, опираючись на науку, воював із мракобіссям церковників і ниспровергал аскетичний світогляд середньовіччя. Головною заслугою Рабле є створення п’ятитомної сатиричної епопеї «Гаргантюа й Пантагрюэль» (1532 -1552], що він віддав більше двох десятиліть свого творчого життя. За словами Бєлінського, цей добуток «завжди буде мати свій жвавий інтерес, тому що воно тісно зв’язане зі змістом і значенням цілої історичної епохи»1.

Сам Рабле попереджає читачів у передмові, що його книга - щось більше, ніж просте накопичення казково-фантастичних авантюр: «Потрібно,- говорить він,- розгризти кістка, щоб добратися до мозку», тобто за повним чудесних пригод сюжетом побачити глибокий зміст. Оглушливий регіт героїв роману, їхні солоні жарти й невтримне «раблезианское» веселощі виражають світовідчування людей, що прагнуть звільнитися від середньовічної рутини й церковного догматизму. Цьому здоровому, життєрадісному початку, що втілено в образах Гаргантюа, Пантагрюэля і їхніх друзів, протипоставлені потворно-карикатурні маски середньовічних монархів і церковників, схоластів і рутинерой. У кожному комічному епізоді втримуються філософська думка й ті «тонкі зілля» життєвої мудрості, які сам Рабле пропонував шукати у своїх книгах.

«Гаргантюа й Пантагрюэль» - це теперішня енциклопедія гуманістичних ідей, що відбиває всі сторони суспільного буття: ‘питання державного устрою й політики, філософії й релігії, моралі й педагогіки, науки й освіти. Для Рабле’человек з його правом на вільне, радісне, творче життя перебуває в центрі миру, і саме тому письменника найбільше цікавить проблема виховання нової людини. У главах, присвячених Гаргантюа, Рабле нещадно висміює середньовічну схоластичну педагогіку, протиставляючи їй в особі Понократа нову, гуманістичну систему виховання: спостереження й вивчення природи й життя, сполучення теорії із практикою, наочне навчання, гармонійний розвиток як розумових, так і фізичних здатностей людини. Протягом усього роману Рабле виступає як завзятий пропагандист і блискучий популяризатор естественнонаучных знань. Герцен помітив із цього приводу, що «Рабле, що дуже жваво розумів страшну шкоду схоластики на розвиток розуму, поклав в основу виховання Гаргантюа природничі науки».

Повною мірою зберігають політичну актуальність епізоди роману, у яких Рабле стосується проблеми війни й миру. З памфлетною гостротою намальований образ невдачливого вояка короля Пикрохола, якому взбрело в голову завоювати увесь світ і поневолити народи всіх континентів. Легко й швидко перекроює він географічну карту, перетворивши її у світову пикрохоловскую імперію. «Я дуже боюся,- зауважує один з його радників,- що все це підприємство схоже на відомий фарс про той горщик з молоком, за допомогою якого один башмачник мріяв швидко розбагатіти, а коли горщик розбився, йому кечем було пообідати». Військо Пикрохола, а разом з ним п його загарбницькі задуми розбиваються вщент при першому ж зіткненні з велетнем Гаргангюа.