Великий епiчний твiр, в якому безпосередньо викладається свiтоглядна або етична позицiя автора. Як окремий жанр сформувався в епоху Просвiтництва (Вольтер – «Кандiд, або Оптимiзм», «Простодушний», «Мiкромегас»; Д. Дiдро – «Жак-фаталiст та його господар»), виник з необхiдностi популяризацiї фiлософiї рацiоналiзму, сатиричного зображення суспiльних норм, законiв i полiтичних подiй. У ХХ ст. великого поширення набуває роман соцiально-фiлософський, де у концентрованому виглядi викладаються фiлософськi переконання письменника, його iсторична концепцiя, глобально осмислюється iсторична епоха. Класичними у такому жанрi є твори А. Франса «Боги жадають», «Сучасна iсторiя», «Таїс», «Острiв пiнгвiнiв», «На бiлому каменi». Елементи роману фiлософського притаманнi українськiй лiрико-фiлософськiй романiстицi (О. Гончар – «Собор», «Циклон», «Твоя зоря»; М. Стельмах – «Чотири броди», «Правда i кривда»), соцiально-полiтичним, утопiчним романам В. Винниченка: «Сонячна машина» (антиутопiя), «Нова заповiдь», «Вiчний iмпереатив». До цього жанрового рiзновиду звертаються случаснi письменники («Дiм на горi», «Три листки за вiкном» Вал. Шевчука та iн.).