Роман Горького «Мати» складається із двох приблизно рівних по обсязі частин. Перша частина - життя Ниловны до арешту сина, життя, як би що поступово піднімається із глибин темного, липкого, страшного, безглуздого, несвідомого й безлюбовного існування до світла людського взаєморозуміння й любові. Друга частина - життя Ниловны після арешту сина, коли вона всім серцем своїм відчула, що не може жити, як раніше, що повинна замінити сина в боротьбі, що повинна піти за ним по вибраному їм шляхи. На переломі життя героїні, саме на початку другої частини, відразу після розгрому демонстрації, Ниловна бачить сон, що є вершиною роману, до висот якої дія підніметься знову лише наприкінці, коли героїню, що несе світло сыновнего слова людям, будуть бити й душити поліцейські, а вона лише буде благати людей залишити злість свою, не боятися, забути про вікову тугу й страх, вона буде тільки жалувати їх. Останні слова роману - слова, вірніше, одне слово героїні: «Нещасні…» - і чиєсь ридання, що відповіло їм. Дивний сон приснився утомленої й змученої матері, сина якої тільки що забрали у в’язницю, де він буде очікувати суворого вироку

» Сниться їй жовтий піщаний курган за болотом, по дорозі в місто, на краю його, над обривом, стояв Павло й голосом Андрія тихо, звучно співав: «Вставай, піднімайся, робочий народ…» Це значима деталь сну. Ниловна на початку роману розуміє тільки темну, тупу, звірину любов по крові. Поступово вона змінилася, і на це вказує збіг в одному образі образів Павла й Андрія

Чужий чуб став їй так само близький і дорогий, як її рідний син, він теж став їй сином - за духом. Ниловна йде повз курган, дивиться на сина, але підійти не вирішується, тому що вона вагітна. І на руках у неї теж дитина

Це символізує початок, зачинание новому життю, новій любові в ній самої, і те, що вона вже почуває, що понесе «дитини» - сыновнее справа - на своїх руках, хоча наяву ще не знає про це. Дитина на її руках тягнеться до червоного м’яча, яким грають діти, і відразу бачить вона солдат і спрямовані їй у груди багнети, від яких вона намагається врятуватися в білій, легкій, високій церкві. Там над більшою чорною труною співають: «Христос воскресе з мертвих…» У цьому епізоді як би йде стара її віра, темна й не знаюча себе, і виникає нова - вільна й радісна віра в нове слово й нову справу, що несе миру її власний син. Не церковний Христос встає перед її поглядом, але Христос із картини, принесеної Павлом, Христос-Подорожанин, якого не довідаються апостоли, що не повірили ще в Його воскресіння. Автор роману намагається пояснити, що слово Христа - це завжди нове слово, слово захисту й співчуття людині, що Христос завжди є в нових обличчях, і Його знову й знову не довідаються й женуть люди, а церква й священики зрадили Христа - тому священик обертається жандармом, риза зникає з його, а на особі з’являються сиві строгі вуси. Усі біжать від жахливого священика, дитина падає з рук матері на підлогу, люди боязко оббігають його, а мати благає не кидати дитя, взяти його. Так само буде вона потім призивати людей підтримати справу її сина, послужити революції

Але сама вона піднімає дитину й саджає на віз, поруч із яким повільно йде Микола, радуючись, що одержав нарешті важку роботу. І день ясний, тіней ніде ні, і чуб іде поруч і говорить їй: «Співайте, ненько! Таке життя!» У цій сцені передвіщена її радість - радість людини, обретшего свій шлях у житті, не побоявшегося піти за тим, що йому було близько й дорого. Але передвіщена і її кончина на цьому шляху: «Мати йшла за ним: раптом оступилася, швидко полетіла в бездонну глибину, і глибина ця лякливо вила їй назустріч…

» Таким &copy A L L S o c h. r u образом, сон Ниловны є композиційним центром роману, пророцтвом, і пророкуванням, і символічним вираженням його головного змісту