Це - пушкінська характеристика Онєгіна, але не персонажів роману, а Онєгіна - авторів своїх мемуарів. Ще до початку самого оповідання назва роману погоджується з епіграфом і присвятою, і це не тільки дає об’ємні характеристики героїв, але й розкриває його як “авторів”. “Протидіючи” “видавцеві”, що розкрив перед читачем те, що він, оповідачі, прагне сховати, він розриває значеннєву зв’язку між заголовком і епіграфом, впроваджуючи по праву автора мемуарів слова: “роман у віршах”, хоча сам же в тексті називає його “поемою”. Сполучення “роман у віршах” набуває особливого сенсу: “роман, схований у вірші”, - з натяками, що читачам ще тільки має бути витягти властиво роман із цієї зовнішньої форми, з мемуарів Онєгіна.

Першому розділу передує присвята: “Не мислячи горде світло забавити, вниманье дружби возлюбя, хотів би я тобі представити стани гідніше тебе”. Відразу впадає в око двозначність вираження “Стан гідніше тебе” (єдиний випадок у творчій біографії Пушкіна, коли він використовував порівняльні ступені цього прикметника) виникає питання: кому адресоване ця присвята? Адресат явно знає що писали й перебуває з ним в “упереджених” відносинах. Порівнюємо, у передостанній строфі роману: “Прости ж і ти, мої супутники дивний, і ти, мій вічний ідеал…” “Вічний ідеал” - Тетяна, про що писав, зокрема, С. М. Бонди. Це їй присвячує свій утвір Онєгін, а не Плетньову Пушкін - у такому випадку присвята стояла б перед епіграфом. Присвята вже містить об’ємну самохарактеристику героя, що ставиться як до періоду описуваних подій, так і до Онєгіна-“мемуаристам”.

Вагомість пушкінського епіграфа часто відзначалася пушкіністами: з напису, що пояснює, епіграф перетворюється у виділену цитату, що перебуває в складних, динамічних відносинах з текстом.

Епіграф може высвечивать частина тексту, підсилювати окремі його елементи. Каламбурний епіграф до другого розділу “Євгенія Онєгіна” виділяє сільську частину роману: Русь по перевазі - село, найважливіші частини життя проходить саме там.

Проектуючись на пушкінського героя, епіграф до четвертого розділу набуває іронічного сенсу: моральність, що керує миром, плутається з мораллю, що читає в саду молодій героїні “блискаючими поглядами” герой. Онєгін надходить із Тетяною морально й шляхетно: він учить її “панувати собою”. Почуття потрібно раціонально контролювати. Однак ми знаємо, що сам Онєгін навчився цьому, бурхливо вправляючись в “науці страсті ніжної”. Очевидно, моральність виникає не з розумності, а із природної фізичної обмеженості людини: “рано почуття в ньому охолонули” - Онєгін став моральним поневоле, через передчасну старість, втратив здатність одержувати насолоду й замість уроків любові дає уроки моралі. Це ще одне можливе значення епіграфа