Чи схожа родина на дерево? Чи не розвиваються від діда-прадіда діти, онуки та правнуки так, як гілки від стовбура? Будь-яке порівняння, як каже народна мудрість, кульгає. Та все ж чимало істин ми краще пізнаємо саме завдяки порівнянням…

Здавна, щоб передати нащадкам пам’ять про їхніх предків, був звичай вести літописи, хронології роду. В архівах є чимало таких хронік, або генеалогій. Вони дають цінний матеріал для вивчення не тільки того чи іншого роду, а й певних суспільних явищ. Представники знаменитих родин часто замовляли художникам, граверам наочне зображення свого роду. Так виникла традиція родовідних (або генеалогічних) дерев, яка поширилася в мистецтві багатьох країн, у тому числі й українському.

Родовідні дерева в Україні з’явилися в середньовічну епоху. Родини зображували у вигляді гілок, а члени цих родин — галузок, листочків, плодів.

Зручною для відображення родовідних дерев була гравюра 3 підготовленої гравером металевої пластини або дерев’яної дошки можна було зробити чимало відбитків, щоб подарувати їх родичам, знайомим. Гравюри з родовідними деревами часто були самостійними творами або ілюстраціями в книжках, коли в них ішлося про того чи іншого представника роду. Бувало й таке, що родовідне дерево вклеювали в книжку на тій підставі, що сім’я матеріально підтримувала друкарню, у якій готувалося це видання, або давала кошти саме на його друк.

Родовідне дерево найчастіше зображували у вигляді лавра, пальми, дуба, а також куща винограду чи троянди, тому що їх цінували передусім за довговічність, красу крони й деревини, плоди і квіти. Символічно всі ці якості переносили на представників роду, члени якого замовляли гравюру. Найталановитішими граверами родовідних дерев в Україні у ХVІІ-ХVІІІ ст. були Олександр Тарасович, Іван Щирський, Григорій Левицький.

Простолюд в Україні не мав можливості замовляти родовідні дерева Але основна ідея виготовлення генеалогій — збереження пам’яті про свій рід — народилася на ґрунті національної традиції пошанування предків. Тому в давнину кожен вважав за обов’язок знати імена своїх предків принаймні до сьомого коліна

СЬогодні, коли опанування комп’ютерних технологій набуває масового характеру, виготовлення родовідних дерев стало доступним практично кожному. Однак проблема полягає в тому, чи збереглася в українців внутрішня потреба у виготовленні генеалогій. Чи варто відроджувати цю давню традицію в кожній українській родині?