Початку волі увесь час підтримувалися й підігрівалися, з якої сторони не подивитися. Кавказ - це боротьба горців за волю. Бессарабія - це, часто майже наочна, діяльність членів таємних суспільств або людей, близько до них що розташовувалися:: насамперед В. Раєвський, М. Орлів, К. Мисливців… Те ж - Україна (Каменка). «Хоча Пушкін,- писав П. А. В’яземський,- і не належав до змовии, що приятелі таїли від нього, але він жив і розжарювався в цій пекучій і вулканічній атмосфері».

А, крім того, росіянин південь - це максимальна наближеність до самих гарячих крапок європейського півдня: ще досить далеко революційна Іспанія, але багато ближче зі своїм рухом карбонаріїв Неаполь і вже зовсім під боком грецьке повстання. Європейський південь кипить, вирує, хвилюється. І виходить, хвилює, розбурхує, спонукує. До того ж південний порт Одеса - місце, куди надходять не тільки безмитні товари, але й нецензурованные іноземні газети.

И в той же час Пушкін, будучи на півдні так вільний, як ніколи до цього, був там так само невільний, як ніколи до цього. Він - фактично єдиний політичний засланець у цілій країні. Може вільно їздити, але в строго відведених межах. Клітка велика, але вона все-таки - клітка. І він - в’язень. Будь-які спроби домогтися можливості побувати, не говорячи вже про закордон,- у столицях, хоча б у відпустці, безуспішні. Ніколи більше, як у молодості, не виявилося в Пушкіна з такою силою настільки гостре відчуття волі й настільки гостра свідомість неможливості її. Потрібно було випробувати величезну иол-ноту вільності, вкусить від її, щоб відчути й зрозуміти, її несбыточность, постійно переживати жагучий порив до неї й вічну незадоволеність, драматично сприймаючи й переживаючи будь-які обмеження. Звідси два постійних на півдні й стійко зв’язані образи: птаха й клітки.

* У чужині свято спостерігаю

* Рідний звичай старовини:

* На волю пташку випускаю

* При світлої святі весни.

* Я став доступний утешенью;

* За що на бога мені нарікати,

* Коли хоч одному створінню

* Я міг волю даровать!

* («Пташка»)

Цікаво один збіг образів. П. Долгоруков ще раніше у своєї щоденнику записав: «Пушкін говіє разом з нами (тобто із чиновниками канцелярії Инз’ова, які зобов’язані були поститися.- Н. С). По закінченні заутрені намісник оголосив йому волю (Пушкін перебував під домашнім арештом:.- Н. С), і він, як пташка із клітки, пурхнув з генеральського кабінету на вулицю… до Мабуть, у всьому вигляді молодого Пушкіна виникала мінутами така безпосередність і сила пориву, що вподібнювала його пгице. Посилаючи «Пташку» Н. И. Гнєдичу в Ч1ае 1823 року, Пушкін писав: « чиЗнаєте ви зворушливий звичай російського мужика у світле воскресіння випускати на волга пташку? от вам вірші на це». Але вірші писалися не тільки на це. Зворушливий сюжет звільнення пташки супроводжувався драматичною історією укладеного молодого орла, а образ клітки, що розгорнула, - образом темниці, що замкнула:

* Сиджу за ґратами в темниці сирої.

* Вигодуваний у неволі орел молодий,

* Мокнув смутний товариш, махаючи крилом,

* Криваву їжу клює рік вікном…