Від станції до села було три кілометри. Андрій ішов пішки старою польовою дорогою, хоча поряд з високовольтною лінією линула в далеч стрічка асфальту.

Теплий вітрець збивав з хлібів пилок, у п’янкій високості заливалися жайворони. Андрій зайшов у жито, яке закрило його майже з головою, зупинився. Захопив кілька ласкавих колосків, притиснув до обличчя. Неймовірно! Минають віки, люди вже мчать у темряві простору, а поля, як і раніше, котять хвилі під вітром, пестять на своїх грудях все нові покоління. Яка неповторна сила!

Здрастуйте, жита! Низький уклін тобі, безкрає батьківське поле! Поцілуй мене, вітре пестливий, як колись у дитячі роки! Я часто, вибігаючи вранці за село, зустрічався з твоїм дружнім подихом, удивлявся в голубе марево на обрії. Там я бачив майбутні дороги! Тепер повертаю безмірну вдячність тобі, полям, сонцю, родючій, незабутній батьківській землі…

Котять хвилі жита. Мов чарівні казки старої бабусі, химерно летять у блакитній безодні хмарини. З-за горба виринули перші хати рідного села. Замайорів у високості білий змій. Андрій, побачивши його, аж засміявся від радості. Білий паперовий змій. Саме з нього почався шлях у небо. Хай він був недоладний, смішний, але хлопчик Андрійко, що його запускав, завжди підіймав погляд угору. До зірок… Славен будь! Ти знову здіймаєшся під хмари, і оченята мужніх хлоп’ят вбирають у себе чари небесної безодні. Здрастуй, химерний, смішний, невмирущий змій!..

А ось і село. Вишневі сади. А понад ними, скільки око бачить, манячать у повітрі антени радіо й телевізорів. Як далеко ти сягнуло, село! Залишаючись в обіймах матері-природи, ти простягло безконечні руки в навколишній світ. Здрастуй, село!..

Зі скрипом розчинилися ворота першого від поля подвір’я. Мамо, чи серце твоє віщує, що син недалеко?

Загуркотіло в сінях. На ґанок вибігла літня жінка. Кинулася назустріч синові, припала. Він з висоти свого велетенського зросту схилявся, ніжно цілував сиве волосся, змарнілі худі щоки, заплакані очі…

МАти відхилилася, милуючись широкоплечою постаттю сина, ласкавими синіми очима з-під кудлатих брів, рідними очима єдиного сина.