Високо ніс я прапор любові… И. Бунін Відомо, що вже після смерті чоловіка, перебираючи його паперу, Віра Миколаївна Буніна виявила листок, вирваний із зошита. На ньому Іван Бунін написав: “Чудово! Усе про минуле, про минуле думаєш і найчастіше все про одне й те саме минулому: про загубленому, пропущеному, щасливому, неоціненому, про непоправні вчинки своїх, дурних і навіть божевільних, про образи, випробуваних через свої слабості, своєї безхарактерності, недалекоглядності й неотмщенности за ці образи, про те, що занадто багато чого прощав, не був злопам’ятний, та й дотепер такий. Але ж от-от всі, все поглине могила!

” У цій короткій сповіді я бачу ключ до розгадки характеру И. Буніна, ключ до його оцінки історичних подій, свідком яких йому довелося стати. До революції в Росії він ставився однозначно негативно. Коли, будучи вже в еміграції, він довідався про Кронштадтський заколот з емігрантських газет, які роздули із цієї події теперішню сенсацію: “У більшовиків залишилися лише Москва й Петербург”, - те досить спокійно на це відреагував. Він записав у щоденник: “<13 березнях>. Всі вже зовсім упевнені: “Початок кінця”.

Я сумнівався… Нині прокинувся, почуваючи себе особливо тверезим до Кронштадта. Що поки справді трапилося?.. Нині “Новини” знову - третій номер підряд - люто рвуть “претендентів на владу”, монархістів

Ділять, сукины діти, “ще не вбитого ведмедя”. “<6/19 квітня…> Про Савинкове: читав доповідь своєї діяльності в Чайковського, - грубі хвастощі - “я організував 88 пунктів повстань, у відомий момент вони все разом ударять…

” Паризької інтелігенції загрожував: “Ми вам покажемо, базікам!” З мови не сходить “мужик” - “усе через нього й для нього”, “народ не хоче генералів” <…> Що ж цей народ за ним не пішов, - адже він не генерал? Що значить “організував”? Адже отут легко що завгодно брехати! А щодо “мужика” зовсім інше говорив він мені минулим улітку!

- “Пора Михрютку в їжакові рукавиці взяти!” По цим двох щоденниковим записам можна судити з повною ясністю, як великий письменник ставився до більшовицького перевороту в Росії. Але чудово, що Бунін, однозначно оцінюючи суть перевороту, досить неоднозначно міркує про нову Росію й про способи її перетворення. Здавалося б, інтелігента, вигнаного з Росії, повинні влаштовувати будь-які міри й засоби, спрямовані проти більшовиків

Але ні, Бунін мудрий. Він критикує бездумні дії Савинкова, почуваючи, що, крім безглуздої крові, ця діяльність нічого Росії не принесе. Так воно! і трапилося. Бунін передбачав фінал савинковского руху

Письменник бажав, щоб Росія звільнилася сама, і вірив, що це рано або пізно відбудеться. У чому також не помилився геніальний письменник. Такий висновок про відношення Буніна до революції в Росії й взагалі про революції підтверджує його щоденниковий запис, де він описує свої враження від прочитання 6-го тому творів Соловйова: “Спалення міст, руйнування їх, “спустошення копіювання заборонене © 2005 до тла” - вічні слова російської історії!

і пожежі, пожежі…” І проте, не прийнявши революцію, Бунін все-таки душею уболівав за Росією до кінця днів своїх. Відомо, що під час Великої Вітчизняної війни письменник у думках своїх був з російським народом, що бореться з фашизмом. Для Буніна завжди існувала ця самоцінність російського народу, що не підлягала в його свідомості ніякої переоцінці

Він передбачав звільнення своєї гаряче улюбленої батьківщини. У його щоденниках і листах до близьких людей ця любов з’явилася перш, ніж у його добутках. І трагедію революції 1917 року він спочатку осмислив у своїх особистих записах, а вуж потім це вилилося в його геніальний художній твір “Окаянні дні”.