Для Достоєвського, людини глибоко релігійного, сенс життя полягав у втіленні християнських ідеалів любові до ближнього. В «Злочині й наказу-нии» автор зобразив людську душу, що пройшла через страждання й помилки до збагнення істини, ис-твані в Христі. Родіон Розкольників - чуйний, добрий по на-турі людин, важко переживає чужий біль і завжди допомагає людям, здатний віддати останнє. Він непро-быкновенно розумний, навіть талановитий, терплячий, але разом з тим гордий, нетовариський і, як наслідок, дуже оди-нок. Що ж змусило, що спонукало цього доброго, розум-ного, безкорисливої людини піти на вбивство, з-вершити тяжкий гріх? Здається, у такої людини й мо-тива до злочину ніколи не буде

Ця людина багато витерпіла й перестраждала. Власна бідність, жахливе положення сім’ї, несправедливість, що панує у світі, - все принижує його. Егоїстичні й альтруисти-ческие прагнення вигадливим образом переплітають-ся в його душі. Постійно уразлива гордість разом зі спрагою справедливості штовхають Раскольникова на вбивство, щоб кинути виклик навколишньої й довести собі, що він не «тварина тремтяча», а «право має». У злидарській кімнаті гордія з високими прагненнями народилася дивовижна теорія злочину. Автор тща-тельно простежує її зародження

Розкольників запитує себе: « чиТварина я тремтяча або право маю?» Він довго міркує, до якого розряду людей належить сам, однак після доконаного преступ-ления раптом усвідомлює, що не відповідає своєї тео-рии, тому що совість не дає йому спокою. Достоєвський, зрозуміло, не згодний з філософією свого героя й змушує його самого в ній разубедить-ся. Розглядаючи із християнської точки зору страшне діяння Раскольникова, автор виділяє в ньому в пер-вую черга факт злочину моральних законів, а не юридичних. Родіон Розкольників - людин, по християнських поняттях, що є глибоко греш-ным. Мається на увазі навіть не гріх убивства, а гординя, нелюбов до людей, сама думка про розподіл людства на «Наполеонов» і «череда», про те, що все - «тварини дро-жащие», а він, можливо, «право имеющий», вибраний

Убита старушонка, що викликає почуття страху й відрази, теж мала право на життя, однак життя її нічого не коштувала в очах «Наполеона». «Це була малюсінька, суха старушонка, років шістдесятьох, з вос-трыми й злими вічками, з маленьким вострым носом і простоволоса», - от так її описує Достоєвський, навмисно роблячи образ непривабливим, щоб подчерк-нуть думка про рівність всіх людей і їхніх прав на життя. Розкольників переконався, що «на загальних ве-сах життя цієї сухотної, дурної й злий старушонки» значить «не більше як життя воші», тому він вирішив позбавити навколишніх від безжалісної баби. Але він не замислюється над тим, що один злочин спричиняє інше, незалежно від тої, якої людини вбили, « читварина тремтячу» або «право имеющую».

Так трапилося й з Раскольниковым. Як же Розкольників зміг осягти помилковість соб-ственной теорії й відродитися до нового життя? Безвусий-Ловно, він вчинив злочин, жорстоке преступ-ление, але хіба він не страждає через цього? Раскольни-Ков стає жертвою вчиненого: «Я себе вбив, а не старушонку». Душа його болить, герой почуває свою від-чужденность від усього людства

Навіть із матір’ю й сестрою, яких любить всім серцем, заради яких пішов на злочин, не може тепер жити Расколь-Ников. Він не здатний відродитися до нормального жиз-ні, оскільки душа протестує проти його думок і справ. Тільки слово Боже здатне очистити його. Носій цього слова - повія Соня, тут До-стоевский нагадує нам про слова Ісуса Христа, що «останні стануть першими». Саме з появою Соні в Раскольникове перемагає почуття жалості

Жа-Лость охоплює його при думці, що він «прийшов му-чить» Соню; він не хоче страждання, але хоче щастя. Особливо його вражає смиренність, з яким дівчина приймає страждання. Навіть до вбивці Соня испытыва-ет нескінченне милосердя, і це одне здатне обра-тить героя до іншого життя

«Як? Ні найменшого омерзе-ния до нього, ні найменшого здригання в її руці! Це вже була якась нескінченність власного уничиже-ния… Йому стало жахливо важко». По суті, отноше-ние Соні до Раскольникову - це відношення Бога до че-ловеку, тобто всепрощення

Соня жалує Раскольни-Кова й саме тому прощає. Вона повернула Родіона до істини словами Євангелія й прикладом власного життя. Все життя Соні Мармеладовой є сам-пожертвуванням

Силою своєї любові, здатністю перетерпіти будь-які борошна вона піднімає Раскольникова, допомагає йому перемогти самого себе й воскреснути. Достоєвський споконвічно визнає абсолютність людського «я», духовне достоїнство й волю вся-кого, навіть самої забитої й незначної людини. Це достоїнство проявляється в смиренності перед страдани-їм, що посилається Богом

«Дякую тобі, боже, за всі, і за гнів твій, і за милість твою!» - викликує один з героїв «Принижених і ображених». Достоевско-Му відкрилася здатність слабкої людини на духов-ный подвиг

Отже, роман Достоєвського «Злочин і наказу-ние» - це добуток, у якому релігія є способом дозволу моральних проблем. «Не убий», - говорить заповідь Христа. «Возлюби ближнього твого, як самого себе», і тоді тобі, як і Раскольни-Кову, відкриється істина, пізнати яку можна толь-до copyright