Говорити про взаимоотношении політики й релігію - це значить, по суті, обговорювати особливу, притім важливу область різноманітних відносин особистості й суспільства. З одного боку, отут незмінно встають сугубо інтимні для кожної людини питання, що стосуються його особистих переконань, поглядів, совісті. З іншої ж сторони - неминуче розкриваються якісні характеристики даного суспільства, державного ладу, його здатність забезпечити демократичні права своїх громадян, виключити всяке - правове й практичне - насильство над їхніми переконаннями, обмеження інтересів особистості, народних мас, будь-яке використання особистих переконань і поглядів на шкоду їхнім носіям, на шкоду соціальному прогресу. Уже сказане дозволяє зрозуміти, що отут мова йде про найважливіший показник демократичності й гуманності суспільства

Згадані питання тим більше вимагають уважного розгляду, що кожне суспільство, держава (точніше, правлячі кола) по-своєму розуміють, по-різному тлумачать і, головне, здійснюють практичні дії в сфері взаємини релігії й політики. Саме тому лише ретельне й об’єктивне вивчення дозволяє зрозуміти, чим викликані ці різні трактування й дії, наскільки вони на ділі демократичні й гуманні, нарешті, у чиїх інтересах вони здійснюються. Наприклад, без обліку релігійного фактора важко зрозуміти підґрунтя ряду політичних дій, спостережуваних сьогодні в тих або інших країнах, регіонах і, навіть у світовій політиці. Відомо, наприклад, що в різних районах планети періодично виникають гострі соціально-політичні катаклізми (наприклад, у Латинській Америці, Північній Ірландії, Індії) , аж до воєнних дій ( Іран-Ірак) , де як провідна причина (принаймні на поверхні подій) фігурують релігійні мотиви

Зрозуміло, більш широко подібні явища спостерігалися в минулому. Досить згадати антикатолицький рух у Європі в XVI столітті - Реформацію, що була важливим етапом боротьби буржуазії ряду європейських країн проти феодалізму. Всі сили, що беруть участь у русі Реформації (бюргерство, частина дворянства, що прагнуть обмежити влада церкви й привласнити її земельні володіння, селянство) піднімали релігійний прапор, виступаючи при цьому з певними політичними вимогами. Для європейської історії Реформація була, однієї з найбільш характерних революцій у релігійному одязі

У кожного, що стежить за сучасною світовою політикою й наблюдающего активною роллю в ній релігійного фактора, можуть виникнути питання: наскільки міцно сьогодні сплітаються релігія й політика, які об’єктивні й суб’єктивні підстави цього симбіозу і як тривалим буде це співіснування?

Очевидно, відповіді на ці питання будуть тим содержательнее, чим глибше будуть розкриті як загальні причини переплетення релігії й політики, так і історичні особливості, ті конкретні умови, у рамках яких спостерігається їх взаємодія

Релігія й політика протягом довгих століть так чи інакше стикалися й стикаються один з одним. При цьому ступінь і характер впливу релігійного фактора на політику різні, але його присутність у політичних діях і рухах далеко не випадкове явище. І це пояснюється сутнісними характеристиками як релігії, так і політики

Релігія незмінно опирається на досить більші маси своїх послідовників. Це - форма суспільної свідомості. У певні історичні періоди, у тих або інших регіонах планети це - форма свідомості, найпоширеніша в масах, а іноді вона задовольняє над всіма іншими формами суспільної свідомості. Тому у всіх випадках, коли мовлення про релігію, запитання стосується більш-менш значних людських мас

Будучи пов’язана із класовими інтересами, із проблемою влади, політика, у свою чергу, починається тоді, коли мова йде про певні соціальні групи, класи, націях. Політика, таким чином, теж неминуче пов’язана з величезними масами населення

Отже неважко звідси укласти, що якщо об’єкти й носії в них по суті ті самі, те релігія й політика неминуче повинні перехрещуватися. Як історія, так і сучасність переконливо показують, що так воно й було, так воно і є. Отже, довго ще будуть перехрещуватися долі двох розглянутих явищ громадського життя, а ще точніше - поки вони будуть існувати. Тому важливо тверезо й реалистично підходити до цій проблемі, уникати, зустрічаючись у сфері політики з релігією, який би те не було квапливості, необґрунтованого прагнення швидше позбудеться від “прикрого” сполучення, так само як і будь-якій недооцінці цього явища

Більше того, саму сутність ряду соціально-політичних рухів у деяких регіонах планети неможливо зрозуміти без обліку особливостей їх ідеологічних релігійних обрамлень. Практика сьогодні соціально-політичних рухів, що розгортаються, пов’язаних з релігією, знову підтверджує давнишнею суперечливу традицію. Соціальний ефект і політичні наслідки їхньої діяльності не однакові, порию навіть протилежні. Тут і зв’язок з панівними класами, освячення класової нерівності, соціального гніта й розвиток визвольних рухів, у специфічній формі виражающих ті або інші устремління народних мас. Зрозуміло, це пояснюється тим, що релігія має широку межклассовую основу; як правило, її прихильники належать до конфронтуючої один одному соціальним групам, класовим силам

Слід зазначити, що демократичні визвольні рухи нерідко керуються ненауковими ілюзорними програмами. Звертання радикальних, що володіють певними революційно-демократичним потенціалом, верств населення до релігії збільшує гостроту проблеми взаємини релігії й політики, робить необхідним її поглиблений і всебічний розгляд. Тому вся справа в тім, щоб об’єктивно виявити дійсну функцію релігії в політичних рухах, реальний політичний і ідеологічний зміст сучасної підвищеної активності різних кіл і напрямків у релігійні організаціях

Первинною ланкою інституту релігії є релігійна група. Вона виникає на основі спільного відправлення релігійних обрядів, тобто символічних дій, у яких втілюються ті або інші релігійні подання

Історики свідчать, що в первісному суспільстві культові дії були уплетені в процес матеріального виробництва й громадського життя й не виділялися в самостійний вид діяльності. Коло учасників культових дій збігався з навкруги учасників трудових і інших соціальних дій. Тому релігійна група по своєму обсязі збігалася з іншими соціальними групами - племенами, родом, сусідською громадою й т.п. Одним з істотних ознак, що відокремлювали один рід або плем’я від іншого, було спільне відправлення членами даного роду або плем’я релігійних обрядів

Спочатку в культових діях брали участь на рівних підставах всі члени первісної громади. Диференціація їхніх функцій при відправленні обрядів відбувається лише по підлозі й віку. Залежно від рівня розвитку даних общностей провідну роль у культовій діяльності грають або жінки, або чоловіка. Однак у міру ускладнення громадського життя виділяються спеціальні люди, які грають усе більше важливу роль в обрядах. Поступово в релігійних групах вичленяются фахівці із проведення культових дій: чаклуни, шамани. Вони утворять своєрідну професійну групу, зайняту таким видом діяльності, як організація й проведення обрядів

Спочатку ці професіонали очевидно обиралися громадою й не мали ніяких привілеїв. Однак, пізніше, у міру монополізації культової діяльності, цей професійний шар перетворюється в особливу соціальну групу й стає частиною родової верхівки. Розвиток процесу институциализации релігії приводить до формування такої системи відносин, при якій керівники громад, старійшини племен і інших діячів, що здійснюють у них функції керування, одночасно відігравали провідну роль у релігійному житті громади. Як відзначає німецький історик И. Г. Бахофен, у Древній Греції на стадії розкладання родового ладу військовий керівник був одночасно й верховним жерцем. Це пов’язане з тією обставиною, що все громадське життя на даному етапі була сакрализована. Усе найбільш важливі події внутріобщинного життя й межобщинних відносин супроводжувалися здійсненням культових дій. Однак, тут ще має місце збіг релігійної й соціальної спільності

Pages: 1 2 3