Більше двох десятків казок індіанців Південної й Центральної Америки, відібраних спеціально для дитячого читання, поміщено в книзі «Син Ранкової Зірки» (видавництво «Дитяча література», 2001), що включає казки індіанців Нового Світла. Ці казки дуже різноманітні. Вони оповідають про багату й таємничу природу Латинської Америки, розповідають про те, як виникли вулкани, отчого бувають землетрусу, як з’явилися ті або інші рослини. В основі цих казок лежать повір’я й міфологічні подання індіанців. Наприклад, маїс для людей, відповідно до переказу, добув бог Кецалькоатль. Він же навчив їхнім різним ремеслам.

Так проявляється характерна риса світосприймання індіанців - тісний зв’язок між миром людей і миром природи. Природа знаходить висвітлення в людині, у ладі його почуттів. Птахи й звірі готові поділитися з людиною всім, що мають, аби тільки зробити його щасливим; сонце розмовляє з маленькою дівчинкою; коли людина вмирає, він перевтілюється в скелі або гори, у птахів або тварин. Таким чином, мир індійської казки разюче відрізняється від європейського фольклору. У збірнику також поміщені героїчні сказання племен, що досягла порівняно високої ступені соціального розвитку. У цих сказаннях виспівуються подвиги національних героїв у боротьбі за волю рідної землі. Велике місце в книзі займають казки про тварин («Чому птаха не говорять, а павич не співає», «Лисеня й шакал», «Любов матері» і ін.), що розповідають про найбагатший тваринний світ континенту. Найбільше повно фольклор індіанців представлений у книзі «Легенди й казки індіанців Латинської Америки», випущеної видавництвом «Художня література».

З латиноамериканськими народними казками можна також познайомитися в збірниках казок «Чарівна кисть», «Веселі казки різних народів», «Мудра черепаха», «Бабусин клубок». Тут були поміщені казки: бразильські («Ягуар і бик», «Отчого в черепахи панцир зі шматочків» і ін.), кубинські («Як людина із землею посперечалася», «Найкраще й саме гірше»), мексиканські («Як койот і скунс перехитрили один одного», «Чудесне дерево»), венесуельські («Півень і лисиця», «Братик Кролик і Братик Ягуар»). Поряд з індійськими казками в цих збірниках представлені негритянські казки й казки, пов’язані з європейськими сюжетами.

Окремим виданням для дітей у році була випущена казка мексиканських індіанців «Маримба» в обробці письменниці Лідії Трехо Бланка. У поетично написаній казці розповідається про народження одного з індійських народних інструментів - маримби, що співає «про волю й рідну землю». Для молодших школярів також видані кубинські народні казки «Руж’є діда Амбросио» (2007). Головний герой цих казок, старий кубинець дід Амбросио, наділений кращими рисами людини з народу: він винахідливий, мудрий, життєлюбний. Як і всякий казковий персонаж, він попадає в самі неймовірні переробки й із честю виходить із них. Казки весело й дотепно висміюють неправда, хвастощі, сутяжництво, чванливість, користолюбство. Характерною рисою казок є яскраво виражене почуття гордості за свій народ. Недарма тямущому й лукавому дідові Амбросио протипоставлений зарозумілий і жадібний американець, що найчастіше залишається в дурнях. Хоча казки цього збірника тематично пов’язані із традиційними сюжетами європейського фольклору, у багатьох з них ясно видна співвіднесеність із кубинською дійсністю.

Зв’язок латиноамериканських літератур з фольклором - їхня характерна риса, що проявлялася те виразно, те в більше замаскованій формі на всіх етапах їхнього розвитку аж до сьогоднішнього дня. Не випадково багато письменників не тільки вводять у тканину своїх добутків певні фольклорні мотиви, але й безпосередньо звертаються до фольклору, літературно обробляючи народні казки (часто для дитячого читання). І все-таки про свідоме звертання до народної творчості можна говорити тільки на більше пізніх стадіях розвитку латиноамериканських літератур.

Завоювання в 20-х роках XIX століття більшістю країн Латинської Америки політичної незалежності послужило початком процесу формування націй і дало поштовх до виникнення національних літератур, боровшихся за духовне самовизначення. Однак уповільнений розвиток латиноамериканської літератури в цілому, у чималому ступені зависившее від культурної політики, що проводиться раніше країнами-метрополіями, що перешкоджали становленню художньої прози в колоніях, привело й до більше пізнього вичленовування дитячої літератури, і якоюсь мірою до відсутності літератури для дитячого читання. Тому поява літератури, зверненої безпосередньо до дитячого читача, ставиться лише до останньої третини XIX століття.