“Євгеній Онєгін” - перший російський реалістичний роман, правдиво й широко показує росіянку життя XIX століття. Неповторним його робить широта охоплення дійсності, опис епохи, її відмінних рис. Саме тому Бєлінський назвав “Євгенія Онєгіна” “енциклопедією російського життя”.

Одним з питань, піднятих на сторінках роману, був питання про російське дворянство. У своєму романі Пушкін правдиво показав побут, життя, інтереси дворянства й дав точну характеристику представникам цього суспільства.

Життя поміщицьких сімей протікало в тиші й спокої. Із сусідами вони були як “добра сім’я”. Могли й посміятися, і позлословити, але це зовсім не те, що столичні інтриги.

У сім’ях дворян “зберігали життя мирної звички милої старовини”. Дотримували традиційних народних, святкових обрядів. Любили пісні, хороводи.

Ішли вони з життя тихо, без суєти. Наприклад, Дмитро Ларін “був добрий малий, у минулому столітті запізнілий”. Він не читав книг, не вникав у господарство, у виховання дітей, “у халаті їв і пив” і “умер у годину перед обідом”.

Дуже образно показав нам поет гостей Ларіних, що з’їхалися на іменини Тетяни. Тут і “товстий Дріб’язковий”, і “Гвоздин, хазяїн чудовий, власник злиденних мужиків”, і “відставний радник Флянов, важкий пліткар, старий шахрай, ненажера, хабарник і блазень”.

Поміщики жили по старинці, нічим не займалися, вели порожній спосіб життя. Вони піклувалися тільки про своє благополуччя, мали “наливок цілий лад” і, зібравшись разом, говорили “про косовицю, про провину, про псарню, про свою рідню”. Більше вони нічим не цікавилися. Хіба що розмова про нових людей, що з’явилися в їхньому суспільстві, про які складали масу небилиць. Поміщиці ж мріяли вигідно віддати заміж дочок і буквально ловили для них наречених. Так було з Ленским: “Усе дочок ладили своїх за напівросійського сусіда”.

Життя селянства в романі показана досить скупо. Пушкіна тільки кількома словами дає точну й повну характеристику жорстокості поміщиків. Так, Ларіна “голила чола” провиненим селянам, “служниць била осердясь”. Вона була жадібна й змушувала дівчин співати при зборі ягід, “щоб панської ягоди тайкома вуста лукаві не їли”.

Коли Євгеній, приїхавши в село, “ярем… панщини стародавньої оброком легенею замінив”, те “у куті своєму надувся, увидя в цьому страшну шкоду, його розважливий сусід”.

У добутку зображується життя столичного аристократичного суспільства. У романі, як в енциклопедії, можна довідатися все про епоху, про те, як одягалися, що було в моді, меню престижних ресторанів. Також ми можемо довідатися, що йшло в театрах тої епохи.

Життя дворян - суцільне свято. Головне їхнє заняття - порожня балаканина, сліпе наслідування всьому іноземному, плітки, що поширюються з миттєвою швидкістю. Трудитися вони не хотіли, тому що “праця завзятий їм був тошен”. Пушкіна пише, що популярність людини залежить від його матеріального становища. Автор показує одноманітність столичного суспільства, порожні інтереси, розумову обмеженість. Колір столиці - це “необхідні границі”, “на всі сердиті добродії”, “диктатори”, “на вид злі дами” і “не всміхнені дівиці”.

Усе в них так блідо, равнодушно;

Вони обмовляють навіть нудно;

У марній сухості мовлень,

Розпитів, пліток і звісток

Не спалахне думки в цілі доба,

Хоч невзначай, хоч навмання…

Характеристика дворян, дана поетом, показує, що вони мали перед собою тільки одна мета - домогтися слави й чинів. Пушкіна засуджує таких людей. Він висміює їхній спосіб життя.

Поет показує нам різноманітні картини російського життя, зображує перед нами долі різних людей, малює характерні для епохи типи представників дворянського суспільства - словом, зображує дійсність такий, яка вона є насправді.