Події, які описує Л. Н. Толстой у своєму оповіданні “Після балу”, не придумані. Вони відбувалися в Росії в 1853 році, і от через п’ятдесят років письменник поклав їх в основу свого добутку. Із самого початку створюється враження, що це оповідання про любов, але це не так. Оповідання ведеться від першої особи. Головний герой оповідання - Іван Васильович

У молодості він був дуже веселим і жвавим малим, так ще й богатым. Любив він покататися на конях з панянками, гуляв іноді з товаришами, але головним його задоволенням були вечори й бали. На одному з балів він познайомився з дочкою полковника Варенькой і закохався в неї. Це була висока, струнка дівчина, одягнена в біле з рожевим поясом плаття, у неї була гарна особа й ласкаві блакитні очі

Іван Васильович у той вечір зовсім не пив, він був п’яний любов’ю до Варі. Він навіть не запитував у дівчини, чи любить вона його, головним було те, що він був закоханий у неї. Майже всі танці він танцював з Варей, і зовсім не почував свого тіла, коли вальсував. Час невблаганно летів, бал наближався до кінця. І отут приїхав батько Вареньки. Це був військовий начальник типу старого служаки миколаївської постави

Автор описує його як людини прекрасної статури, із широкими грудьми, сильними плечима й довгими, стрункими ногами. Всі навколо вмовляли полковника пройтися в танці з дочкою, і нарешті гості домоглися свого. Полковник вийняв шпагу з портупеї, натягнув замшеву рукавичку на праву руку, “треба все за законом”, - посміхаючись, сказав він взяв руку дочки й став, вичікуючи такт. Дочекавшись початку мазурки, батько й дочка рушили навколо зали. Іван Васильович не тільки любувався в цю мить, але з розчуленням стежив за кожним рухом пари

Йому сподобався полковник, він випробовував до нього якесь ніжно-захоплене почуття. Батько Вареньки здався оповідачеві доброю й люб’язною людиною. Приїхавши додому, Іван Васильович не зміг заснути. Не закриваючи око, бачив він перед собою свою кохану те в мінуту, коли вона вибирала кавалерів, те тоді, коли за вечерею пригубила келих шампанського

Але найбільше він бачив Вареньку в парі з батьком, коли вона плила в танці. Парубок був занадто щасливий і все бачив у рожевому кольорі. Провівши будинку дві години на безсонні, воно вирішив прогулятися. На вулиці була сама що ні на є оліїста погода: туман, насичений водою, сніг танув на дорогах, і із всіх дахів капало. У цей момент всі Іванові Васильовичу було особливо мило й значно.

И раптом він побачив щось велике, чорне й почув звуки, що доносилися звідти, флейти й барабана. У душі в нього все співало й зрідка чувся мотив мазурки. Але це була якась інша, жорстока, негарна музика. Іван Васильович думав, що йде навчання солдатів, але потім йому сказали, що це татарина карають за втечу. Поруч із провиненим ішов високий військовий, фігура якого здалася юнакові знайомої

Це був батько Вареньки. Татарина дуже сильно били ціпками, а він увесь час повторював якісь ті самі слова. Ця людина не говорила, а схлипував: “Братики, помилосердуйте. Братики, помилосердуйте”. Але солдати продовжували бити його, сильно вдаряючи ціпками по спині

Підійшовши ближче, Іван Васильович мигцем побачив спину карного. Це було щось таке строкате, мокре, червоне, неприродне, що він не повірив, що це було тіло людини. Раптом полковник зупинився й метнувся до одному із солдатів. “Я тобі помаджуся

Будеш мазати? Будеш?”, - почув Іван Васильович його гнівний голос. І юнак побачив, як полковник своєю сильною рукою бив по особі переляканого солдата за те, що той не сильно вдарив татарина

Іванові Васильовичу було настільки соромно, що він опустив очі й поквапився піти додому. Всю дорогу у вухах у нього бив барабан і свистіла флейта, а також те чулися слова: “Братики, помилосердуйте”; те гнівний голос полковника: “Будеш мазати? Будеш?

” Після цього випадку життя Івана Васильовича дуже змінилася. Він не зміг надійти на військову службу, як хотів раніше, і не тільки не став військовим, але й взагалі ніде не служив. А любов до Варі із цього дня піла на спад і зрештою зійшла на немає. “Так чому ж головний герой не надійшов на службу?” - запитаєте ви. Я думаю тому, що він не хотів служити жорстоким, нелюдським законам. У ньому загострилося почуття відповідальності за ближнього, любові кнему.

Толстой показує нам людини, у якого copyright