Готуючись до війни з Візантією, київський князь "найняв" печенігів, тобто послав багаті подарунки їхнім вождям, і взяв у них "талів" - заручників. Одержавши данину від імператора, русяві відплили на схід, але колись Ігор "повеле печенігам воевати болгарсъку землю". До війни проти болгар печенігів підштовхували, можливо, не одні русяві, але й греки. Візантія не відмовилася від наміру послабити Болгарію й знову підкорити її своєї влади. Завершивши воєнні дії русяві й греки обмінялися посольствами й уклали мирний договір. З договору треба, що сферою особливих інтересів Візантії й Русі був Крим. Ситуація на Кримському півострові визначалася двома моментами: давнім візантійсько-хазарським конфліктом і появою норманнського князівства на стику візантійських і хазарських володінь. Головним опорним пунктом імперії в Криму залишався Херсонес (Корсунь). Укладачі договору присвятили спеціальну статтю Корсунськой феме (провінції). "А про Корсуньстей країну. Елико ж є міст на тоя частини, не не имать волості князь руський, так воює на тих країнах, і та країна не покаряется вам, і тоді, аще просити виття в нас князь руський, так воює, так дам йому елико йому буде требі". А. А. Шахматов порахував наведений текст перекрученим і запропонував внести в нього виправлення, що повністю міняє його зміст. "Греки, - писав дослідник, - дозволяють російському князеві воювати Корсунськую країну, якщо вона вийде з покори, і погоджуються допомагати йому надсиланням військ". Запропоноване виправлення здається невдалим. Крим був полем постійних військових зіткнень між Візантією й Хазарией, що й знайшло відбиття в наведеній статті. Перший пункт статті мав на увазі візантійські володіння в Криму, "елико ж є міст на тоя частини", тобто захоплювати землі в "Корсунськой феме. Російському князеві заборонялося "имать волості", тобто захоплювати володіння хазар у Криму. Більше того, договір зобов’язував російського князя воювати ("так воює") з ворогами Візантії в Криму. Якщо "та країна" (хазарські володіння) не ськориться, у цьому випадку імператор обіцяв надіслати в допомогу русам свої війська. Фактично Візантія поставила мета вигнати хазар із Криму руками русов, а потім поділити з володіння. Угода була виконана, хоча й із запізненням більш ніж на піввіку. Київському князівству дісталася Тмутаракань із містами Таматархой і Керчю, а Візантія завоювала останні володіння хазар приблизно в районі Сурожа. Пряму допомогу византийцам зробив при цьому конунг Сфенг, дядько київського князя.

Костянтин Багрянородний привів відомості про шляхи з Меотидського (Азовського) моря через нинішній Сиваш і Перекоп ("рів" древніх часів) у низов’ях Дніпра. Опис місцевості між Дніпром і Приазов’ям він випередив словами про те, що із Дніпра русяві просуваються в Чорну Болгарію. Договір 944р. передбачав, що у випадку, якщо чорні болгари почнуть воювати "у країні Корсуньстей", російський князь повинен за наказом імператора напасти на них з тилу: "і велимо князеві руському, так їх не пущает, пакостять країні його". Як видно, чорні болгари прикочевали в Приазов’я й створили погрозу візантійським володінням у Криму.

Костянтин Багрянородний написав трактат "Про керування імперією" незабаром після висновку союзу з Ігорем. Дослідники виражають подив із приводу того, що в стратегічній доктрині Костянтина Багрянородного відсутній найменший натяк на союзні відносини імперії з Київською Руссю. Однак пояснити це досить просто. У середині X в. Київська Русь ще не була могутньою державою, ще не нараховувала навіть вікової історії. У розрахунках візантійської дипломатії русам приділялася ськромна роль - допомогти Візантії в її війні з хазарами в Криму.

Втрата війська й флоту в 941 р. послабила міць київських конунгів і відродила суперництво між ними через владу й данину.

Під керуванням Ігоря перебувала насамперед земля галявин. Поблизу від Києва розташовувалося більше численне плем’я древлян - "Деревськая земля". Ігорю, як підкреслювали новгородські літописи, довелося поступитися багату древлянськую данина конунгу Свенельду. Зібравши із древлян "по чорної куні (шкурці куниці) від диму (з вогнища)", дружина Свенельда "изоделась" у багате плаття, що викликало заздрість київської дружини. На настійну вимогу дружини київський конунг відправився до древлян і повторно зібрав з них данина. Явне беззаконня норманнов обурило старійшин слов’янського плем’я. "Князь" (старійшина) Малий захопив Ігоря в полон і зрадив його страти. Київський князь був прив’язаний до стовбурів дерев і розірваний надвоє.

Після загибелі Ігоря каральний похід в "Дереви" очолили конунги Свенельд і Асмольд. Переможці помстилися за Ігоря перебивши 5000 древлян.

Криваві події в "Деревах" були викликані суперечкою між двома конунгами, а вірніше, між їхніми дружинами через "деревськой" данини. Після замирення древлян данина була розділена заново. Удові Ігоря Ользі виділена була третина данини. Її частка йшла у Вишгород. Дві третини данини стали надходити в Київ дружині. Коли син Ольги Святослав виріс, він посадив у Деревськой землі свого сина Олега й тим самим остаточно закріпив древлянськую данина за своїм родом.

Мирні договори із греками створили сприятливі умови для розвитку торговельних і дипломатичних відносин між Київською Руссю й Візантією. Русяві одержали право споряджати будь-яка кількість кораблів і вести торгівлю на ринках Константинополя. Олег повинен був погодитися з тим, що русяво, ськільки б їх не прийшло у Візантію, мають право надійти на службу в імператорську армію без усякого дозволу київського князя. Очевидно, князь Олег і інші конунги не були зв’язані між собою відносинами васалітету. Князеві Ігорю Візантія продиктувала ще більш тверді умови. Він зобов’язався посилати воїнів у Візантію на першу вимогу імператора й у тім кількості, яке буде зазначено греками. Договір не передбачав повернення норманнських загонів у Київ після закінчення служби в імператорській армії.

Мирні договори створили умови для проникнення на Русь християнських ідей. При укладанні договору 911 р. серед послів Олега не було ні одного християнина. Русяві ськріпили "харатью" клятвою Перунові. В 944 р. у переговорах із греками крім русов-язичників брали участь і русяв-християн. Византийци виділили їх, надавши право першими принести присягу й відвівши їх в "соборну церкву" - Софійський собор. Дослідження тексту договору дозволило М. Д. Приселкову припустити, що вже при Ігореві влада в Києві фактично належала християнській партії, до якої ставився й сам князь, і що переговори в Константинополі вели до вироблення умов установлення нової віри в Києві. Це припущення неможливо погодити із джерелом. Одна з важливих статей договору 944 р. говорила: "Аще вб’є хрестеянин русина, або русин хрестеянина" та ін. Стаття засвідчувала приналежність русинів до язичеської віри. Російські посли жили в Царьграде досить довго: їм треба було розпродати привезені товари. Греки використовували цю обставину, щоб звернути деякі з них у християнство. Це дало можливість візантійським чиновникам включити в заключну частину договору фразу: "Ми ж, елико нас хрестилися есми, кляхомся церквою святого Іллі в соборней церкви…" Наведена фраза вказує на дію (хрещення), що відбулося недавно й тривало в даний момент. Для ідолопоклонників, що обожнювали грозу, присяга в ім’я Іллі була більше зрозумілої, чим присяга в ім’я Бога в трьох особах. Звертання до Іллі полегшувало їм зміну віри. "Нехрещена русь" заприсягла оголеною зброєю від імені Ігоря й "від всіх бояр і від всіх людий від країни Руськия". Ськладений досвідченими візантійськими дипломатами договір 944 р. передбачав можливість прийняття християнства "князями", що залишалися під час переговорів у Києві. Заключна формула говорила: "Аа иже переступити рє (договір - Р. С.) від країни нашея (Русі. - Р. С.), чи князь, чи ин хто, чи чи хрещений нехрещений, так не имут допомоги від Бога…"; договір, що переступив, "так буде клятий від Бога й від Перуна".

Pages: 1 2 3 4 5