"Книга пісень" Гейне

Гейне видав чотири книги віршів. Найкращою поетичною збіркою є “Книга пісень”, яку він написав у Німеччині. Поет розділив свою книгу на три частини. Це “Юнацькі страждання”, коли кохана з’являється до нього в уяві; “Ліричне інтермецо”, де кохання розцвітає у сновидіннях; нарешті “Знову на батьківщині”, де любов оживає тільки в пам’яті поета. До збірки своєрідним епілогом включено цикл “Північне море”, який тематично не пов’язаний з історією кохання.

У «Юнацьких стражданнях» кохана зображена як романтична мрія, нестерпне чекання, химерне сновидіння. Як і властиво сну, “картини” розірвані, а їхній порядок сплутаний. Образ коханої, що з’являється поетові уві сні, сповнює його серце не щастям та радістю, а гострою тривогою і щемливим сумом. Він бачить її то на балу в сатани, то в образі чужої нареченої під вінцем. Своєю красою вона пориває його до пекла, мучить кокетуванням і зрадами. Даремно чекає поет на зустріч з коханою весь день. Нарешті митець залишає місто, щоб розірвати зачароване коло. Поету ненависне “порядне товариство”, де всі зневажають його:

Ти бачиш, як щодня оті почвари —
Пси в окулярах, кицьки у рум’янах —
Моє ім’я товчуть в плітках поганих
Й вигадують мені пекельні кари.
До цього суспільства належить і та, що “роздряпала” до крові його серце.

Поет повертається до рідного дому. Зустрічає його рідна мати з чистою і вічною любов’ю.

Я звик високо голову держати,
Бо маю честь і мужність без догани.
Хай сам король мені у вічі гляне, —
Не опущу я їх, кохана мати.
Але тобі наважуся сказати:
Хоч дух у мене гордий, нездоланний,
Та біля тебе непокора тане,
Бо звик тебе, святу, я шанувати.
Моя душа подолана твоєю
Високою, прекрасною душею,
І в небеса я лину разом з нею.
1 каюсь я за вчинки, що смутили
Твоє високе серце, серце миле,
Що так мене усе життя любило!
(”Моїй матері”. Переклав М.Рильський)

Поезії з розділу “Ліричне інтермецо” витримані в м’яких ліричних тонах. Вони завжди привертали увагу композиторів -Р.Шумана, П.Чайковського та ін., бо тут багато музики, гармонії в самому вірші. Як справжня пісня мінорної тональності звучить, наприклад, вірш “Чому троянди, немов неживі

Чому троянди немов неживі,
Кохана, скажи мені?
Чому, скажи, в зеленій траві
Фіалки такі мовчазні?
Чому так гірко дзвенить і співа
Жайворонком блакить?
Чому в своєму диханні трава
Тління і смерть таїть?
Чому холодне сонце поля
В задумі похмурій мина?
Чому така пустельна земля
І сіра, мов труна?
Чому мене, мов безумця, в пітьму
Моя печаль жене?
Скажи, кохана моя, чому
Покинула ти мене?
(Переклав Л.Первомайський)

У “Ліричному інтермецо” Гейне свої почуття виражає через образи природи - ніжної, лагідної, спокійної. Іноді символіка природи набуває драматичного характеру. Таким є символічний вірш про кедр, що росте на засніженій вершині. З південною пальмою зустрітися йому ніколи не вдасться:

Самотній кедр на стромині
В північній стоїть стороні,
І кригою, й снігом укритий,
Дрімає і мріє вві сні.
І бачить він сон про пальму,
Що десь у південній землі
Сумує в німій самотині На спаленій сонцем землі.
(”Самотній кедр…” Переклав Л.Первомайський)

Тема розлуки, прощання - центральна у розділі «Ліричне інтермецо». Кульмінацією її розвитку є вірш «Коли розлучаються двоє…»:

Коли розлучаються двоє,
За руки беруться вони,
І плачуть, і тяжко зітхають,
Без ліку зітхають, смутні.
З тобою ми вдвох не зітхали,
Ніколи не плакали ми;
Той сум, оті тяжкі зітхання
Прийшли до нас згодом самі.
(Переклав М. Стависький)

У художньому відношенні розділ “Знову на батьківщині” — найцінніша частина збірки. Поет шукає забуття в мандрах. Причиною тому — нерозділене кохання. Він повертається до рідного міста, несподівано зустрічається з родиною колишньої коханої. Оживають згаслі спогади. Головна тема розділу — змалювання недооцінки суспільством високих душевних якостей героя. Гейне страждав від невизнання себе як особистості. Поет пише, що тільки прості та щирі люди можуть оцінити всю глибину і красу його душі:

Вродливице рибачко,
До суші плинь в човні,
Зостанься тут поруч зі мною
І руку дай мені.
Прилинь до мого серця
І страх даремний забудь, —
Щодня ж у дикім морі
Ти прокладаєш путь.
Як море, в мене серце —
Нуртує і кипить,
І скарб чудових перлів
На дні його лежить.
(”Вродливице рибачко…” Переклав Дм. Паламарчук)

Тема спогадів підкреслює самотність та неприкаяність поета. Він бачить себе в минулому, переживає колишній біль: Ніч тиха, всі вулиці в сні спочивають, Колись моя люба в цій хаті жила; її вже немає, її тут не знають, Оселя ж лишилася та, що й була. І там хтось стоїть, вгору глянув, здригнувся І в розпачі руки ламає свої; Ось місяць його освітив, —я жахнувся: Обличчя і постать у нього мої!

Ти, марище зблідле, ти, тінь моя власна!
Нащо мене дражниш коханням моїм?
І так не забута година нещасна,
Як серцем я рвався на місці оцім.
(«Ніч тиха…» Переклала Леся Українка)

Переважна більшість віршів збірки написана в дусі народних пісень. Цим і пояснюється її назва — “Книга пісень”. Гейне в народній пісні віднайшов потрібні йому художні образи і поетичні засоби. Так, у вірші “Не знаю, що стало зо мною…” ключовим є традиційний для німецького фольклору образ Лорелеї — дівчини-сирени з Рейну, що чарувала рибалок своїм співом:

Не знаю, що стало зо мною,
Сумує серце моє,
Мені ні сну, ні спокою
Казка стара не дає.
Повітря свіже — смеркає,
Привільний Рейн затих;
Вечірній промінь грає
Ген на шпилях гірських.
Незнана красуня на кручі
Сидить у самоті,
Упали на шати блискучі
Коси її золоті.
Із золота гребінь має
І косу розчісує ним,
І дикої пісні співає,
Не співаної ніким.
В червні рибалку в цю пору
Поймає нестерпний біль,
Він дивиться тільки вгору —
Не бачить ні скель, ні хвиль.
Зникають в потоці бурхливім
І човен, і хлопець з очей,
І все це своїм співом
Зробила Лорелей.
(Переклав А. Первомайський)

Розмір вірша, яким найчастіше користується поет у «Книзі пісень», наближений до народного і має назву дольник. Він відрізняється від класичних літературних розмірів нерівномірними пропусками складів. Дольник у Гейне заснований на трискладовому силабо-тонічному розмірі. Так, у вірші «Хотів би я в слово єдине…» метричною основою, на якій формується дольник, є тристопний амфібрахій: