Всі чернее та Чорна річка… Усе світлішай моя пам’ять про те, Хто пішов, щоб у поезії вічно Залишатися у вінці золотом. Е. Нефедов Щороку шостого червня в Михайловское, на Псковщину, із всіх кінців з’їжджаються поети, письменники, діячі літератури й мистецтва, всі, кому дорога поезія. У цей день на землі великого російського поета проходить пушкінське свято. Люди йдуть у гості до живого Пушкіна - найбільшому поетові

Це ім’я зрозуміло на будь-якій мові. Увесь світ благоговійно змінює голови перед творчим подвигом поета, відчуваючи його своїм сучасником - незамінним співрозмовником, задушевним іншому. Пушкіна в кожному будинку сповідають як національну святиню. Підтвердженням цих слів служить висловлення Д. Н. Журавльова: “Я завжди говорю: жаль, що в наших календарях не позначена червоним кольором дата твір з оллсоч © 2005 шостого червня. Нехай це буде робочий день, але сторінка - червона

Це ж день народження Пушкіна! Він дав нам всю російську літературу, всю!” Вивчаючи поезію й прозу Пушкіна, ми невпинно захоплюємося своєрідністю й неповторністю художнього миру, створеного поетом. І кожний з нас знаходить у цьому світі щось своє, особливо близьке й дороге. Чому ж усе, що пов’язане з ім’ям великого поета, нескінченно дорого кожній людині? Чому з такою любов’ю ушановують Пушкіна мільйони?

Уперше почувши рядка: Поки свободою горимо, Поки серця для честі живі, Мій друг, вітчизні присвятимо Душі прекрасні пориви! - Ми повторюємо ці слова, і вони стають першою клятвою вірності Батьківщині, її безсмертної поезії, що вміє підняти людину на вершину подвигу. А. С. Пушкін - родоначальник однієї з найбільших літератур миру, засновник російського реалізму з його передовими традиціями. Він створив класичну російську літературну мову. По вираженню Н. В. Гоголя, “при ім’ї Пушкіна негайно осіняє думка про російського національного поета…

” Росіянці землі потрібний був такий поет як розрада за всі втрати й негоди, за всі потрясіння, які обрушила на неї історія - від Батия до Наполеона. Він був потрібний їй як свято перемоги, як вищий зліт народної самосвідомості. Поезія Пушкіна, з її почуттям волі й незалежності, з почуттям достоїнства й шляхетності, лягла в основу нашої моральності

Всією своєю творчістю, своїм життєвим поводженням, своїм моральним кодексом Пушкін - наш сучасник, наш друг, учитель. Безмежно й віддано люблячи свій народ, Пушкіна відкрив рідну землю в її неповторній красі. Адже сам він був найбільшим патріотом. Ми вдячні йому за те, що поезія його вчить нас любити Вітчизну, любити глибоко й незмінно.

И в тисячний разів дивуючись чуду рідної природи, ми не зауважуємо вже, що дивимося на неї пушкінськими очами, мислимо образами, порівняннями, які вперше спалахнули в його кристальних віршах. Приходить золота осінь, і ми подумки повторюємо: Сумовита пора! Очей очарованье, Приємна мені твоя прощальна врода…

Сніжним зимовим ранком згадуємо: Прийшла, розсипалася жмутами, Зависла на суках дубів, ‘ Лягла хвилястими килимами Серед полів, навколо пагорбів. Ідуть роки… Ми стаємо доросліше, і нам відкриваються у творчості Пушкіна такі глибини, такі краси, про які раніше й не підозрювали, знову й знову ми знаходимо щось нове, невідоме. У кожного віку свій Пушкін. Він завжди виявляється поруч.

Його творчість виникає перед нами в самих різних життєвих ситуаціях. Не про чи наш час ці слова: Якщо життя тебе обдурить, Не засмучуйся, не гнівайся! У день зневіри упокорся: День веселощі, вір, настане. Вийшов, начебто сам поет нас заспокоюється

Пушкін і сьогодні вчить нас сміливості, учить не боятися перед небезпекою, мужньо переборювати труднощі. Він, звичайно, був прав, коли писав: И довго буду тим люб’язний я народу, Що почуття добрі я лірою будив… Добрі почуття поета особливо виразно звучать у його любовній і дружній ліриці: Я вас любив: любов ще, бути може, У душі моєї згасла не зовсім; Але нехай вона вас більше не тривожить, Я не хочу засмучувати вас нічим. Хіба можна чистіше, людяніше, мудріше сказати про нерозділену любов? А хіба є людина, який би її не пережив?

Найясніші, добрі й найблагородніші почуття Пушкіна стають прикладом, якому ми випливаємо. У Пушкіна немає віку. З ним юність нашого часу

Ми з поетом, коли він ненавидить і любить, сумує й-сміється, ми з Пушкіним у всім: у його бешкетництві, ніжності, непохитності. Пушкіна робить нас сильніше, впевненіше в захисті добра й розуму, людського достоїнства, волі. Він робить нас сильними тому, що вчить любити Батьківщину, її історію, неї славу

Давно пішла в минуле епоха, у якій жив і затворів поет. Але варто взяти книгу, і все оживає: і Тетяна, що пише при свічі свій лист, і Борис, що метається, Року-Юв, і Орися Родіонівна, що дрімає у віконця зі своїм веретеном, і сам поет, що відтворив все це, що вклав у рвои добутку талант, душу, совість. Пушкіна сучасний і сьогодні.

И буде сучасний завтра й завжди! Закінчити твір хочу словами В. Г. Бєлінського: “Пушкін належить до вічно живучим і явищ, що рухаються, що не зупиняється на тій крапці, на якій застала їхня смерть, але що продовжує розвиватися у свідомості суспільства. Кожна епоха вимовляє про їх своє судження, і як би ні вірно зрозуміла вона їх, але завжди залишить наступної за нею епосі сказати що-небудь і більше вірне”.