Публікація присвячена людині, яка де б не жила - в Україні чи за кордоном, завжди пам’ятає про своє коріння, про своїх предків, про землю, на якій вона народилася. Залишивши свою країну, вона продовжує творити для неї, залишається віддана своїй нації, служить їй. Так само, як служать Вітчизні емігранти-патріоти, так само служить Ганна Черінь.

Актуальною є тема еміграції (діаспори), коли багато талановитих людей опиняються за межами України, але не забувають те місце, де вони народилися, стають національними поетами, їх охоплює туга за Батьківщиною. Тема патріотизму простежується у всіх збірках Ганни Черінь. На жаль, не всі автори звертаються до національної літератури, тобто органічної якості художньої літератури певного народу. Ця література витворюється системою змістових і формально-стильових особливостей, притаманних творам письменників певної нації. Якщо народові властива певна сукупність етнічно-психічних ознак, то вони обов’язково відіб’ються на духовному світі письменника, позначаться на його мисленні, результатах творчості. Метою публікації є дослідження публіцистичних праць письменниці-емігрантки та пошук їх місця у контексті діаспорної літератури,

Виявити національні аспекти у творчості жінки-емігрантки, відомої поетеси, письменниці, авторки дитячих та гумористичних творів – Ганни Черінь.

Ганна Черінь - видатна емігрантка ХХ століття, яка на своєму шляху, здолавши безліч перешкод, знедолень, біль та страх, зберегла у серці палку нездоланну любов до своєї рідної країни України, весь час вболіваючи, намагаючись своєю творчістю підтримати український народ у боротьбі за незалежність. Ця тема - наскрізна у творчості письменниці, не є випадковою і її публіцистика, яка так само, як і вся інша спадщина, пройнята любов’ю до України, її краси та духовної культури. Цікаві враження від подорожей по світу, захоплюючі мандри надихнули письменницю на створення декількох публіцистичних збірок. У них Черінь проявила себе як геніальний публіцист, показала ще одну грань свого таланту. Збірки вміщують не тільки статті, а й рецензії, тревелоги, репортажі, нариси, враження. Перша книга – «Їдьмо зі мною» - це мандри з Канади і США. Тут показано живописність американських міст, озер, островів. У книзі зображено життя та побут корінних мешканців. Друга збірка – «Їдьмо зі мною знов!!!» є продовженням першої, але стає більш довершеною і яскравою. Письменниця бере у подорож читача по багатьох країнах світу, де проявляє себе не як турист, а як дослідник, спостерігач. У цій збірці емігрантка порівнює українську культуру, народ, традиції, погляди з тією країною, в якій вона побувала. І завжди Україна – найкраща. Стиль репортажів простий, позбавлений вишуканості, дещо іронічний. Публіцистка перемежовує свої враження віршами.

Книга «Мандри» - третя частина подорожей. До неї увійшли нариси, написані у 80–90-х роках. І знову змалювання пейзажів, культур народів видатних місць. Ганна вкраплює в розповіді певні історії з власного життя, порівнює і дає змогу читачеві самому порівняти і зробити певні висновки, в деяких випадках робить авторські висновки. Доповнюють образи фотознімки, вони дають можливість побачити те місце, де побувала Ганна, уявити повну картину дійсності.

Ще одна збірка мандрів має назву «Навколо світу». В ній постало питання – навіщо Ганні писати ці збірки? На це питання відповіла сама Черінь у передмові до книги «Навколо світу»: «Пишу з невгамовної жадоби поділитися враженнями й міркуваннями з читачами,

Чим більше їх, тим краще… Це – не щоденник, що, може, разом зі мною і пропаде, і не лист до однієї тільки особи, - це лист до всіх і всього, лист у вічність, що, може, дійде, а може, й пропаде. Скільки на світі різних країн і країв, скільки різноманітної природи, звичаїв, одеж, що з першого погляду здаються дивними або химерними, а коли приглянешся та зрозумієш, то дивно стає, наскільки все це схоже з власним довкіллям» [9, 122].

Аналізуючи творчість Черінь, потрапляєш крок за кроком за кордон. Узявши в руки книжки «Їдьмо зі мною», «Їдьмо зі мною знов», «Мандри», «Навколо світу», вирушаєш «подорожувати» разом з Ганною. Перед нами постають різні країни, де герої – це живі люди. Публіцист проводить нас від однієї країни до іншої. Чимало місця відводить вона українським проблемам, майже все порівнюючи з Батьківщиною. У збірці «Їдьмо зі мною знов» мандри починаються з Гаваїв, Черінь побувала у Лондоні, Китаї, Токіо, Перу, Римі, Австралії, де закінчується її подорож. Ганна дуже цікаво розмежовує і водночас поєднує два поняття – «письменник» і «мандрівник». Емігрантка пише: «Є на світі письменники, є мандрівники. Одного якісь мікроби змушують мережити папір, а в найгіршій стадії цієї хвороби – ще й віршами; другого щось у крові непереможно жене мандрувати, для себе «завойовувати» нові території. Коли ж ці дві хвороби поєднуються в одній особі – з’являється письменник-мандрівник, а більш прозаїчно – репортажист» [7, 102].

Подорожує Ганна не одна, а зі своїм чоловіком, інколи з подругами. Дуже вражає те, що Черінь ніколи не забуває, а навпаки, наголошує, що вона – українка. У книзі «Їдьмо зі мною знов» ми можемо побачити, що на Гаваях емігрантка одягла український національний костюм – вишиту блузу і спідницю – це була сенсація: серед гавайського вбрання український одяг вражав своєю незвичайністю. Авторка зазначила, що її з чоловіком вся група знала як українців, тому всі на них орієнтувалися, щоб не загубитися.

Досить часто публіцист згадує про Шевченка. Побувавши в Стратфорді, вона відвідала місця, пов’язані з Шекспіром. Це справило на мандрівницю незабутнє враження: «Я дуже рада, що ми побачили Стратфорд. Бути в Англії й не відвідувати Стратфорда – це те саме, що бути в Києві й обминути могилу Шевченка в Каневі» [7, 122]. Шевченко для Ганни – це улюблений поет, це – Україна. Бо його

Знають усюди, тому Черінь неодноразово згадує про Кобзаря. Подорож по Австралії найбільш сподобалася письменниці. Особливо вразила Ганну єдність українців. Черінь зазначила: «Але я рада була похвалитися перед Степаном, що на другім кінці землі ми почуваємось, як удома, бо тут є міцна, міцніша від американської, громада з тими самими інтересами, тими самими проблемами, тими самими звичаями – бо нас у цілім світі єднає прапор Тараса Шевченка й любов до України» [7, 331].

В Австралії є таке місто – Аделаїда, де письменниця брала участь у багатьох конференціях та зборах. Наведемо ще одну цитату Черінь – це погляди на єднання «українців-австралійців». Мандрівниця зазначає: «Українці в Аделяїді живуть дружно, заможно й активно. На збори й виставки ходять. Союз Українок Австралії, скорочено СУА, як і належить жінкам, веде вперед. Вони невтомно постачають нові й нові експонати на виставки й запекло воюють із росіянами, що і тут пробують грабувати українців» [6, 113].

Побувавши в Лондоні у родині Ленкавських, Ганна називає українців єдиною родиною, вважаючи, що кожен українець за кордоном здатен дати шматок хліба, пригостити, приголубити побратима. Черінь відчуває ностальгію, навіть квіти в Англії пахнуть не так, як в Україні – «не по-справжньому». В Лондоні на зборах Ганна читає гуморески і вірші, саме тоді вона пише вірш-експромт «Сувеніри», який дарує лондонським українцям:

Милуватись буду по частинці Сувенірами, що веселять мій зір, Зустріч з вами, любі українці, Це – з усіх найкращий сувенір [7, 97].

У кожній країні, де побувала публіцист, ми бачимо порівняння з Україною. Це - не просто звичайний опис побуту або звичаїв, це порівняння людей і їхнього життя. Особливо цікавий випадок трапився з емігранткою в Єгипті, коли трьох єгипетських артистів було приставлено до автобуса, щоб слідкували за екскурсантами, вони звикли до такої роботи. І тут перше порівняння письменниці: «…наші українські артисти ніколи на таке «приниження» не пішли б». Черінь згадує Кравчука, який сам прибирав у себе в домі, а не наймав служанку. Досить цікаві спостереження мандрівниці були в Чикаго, під час гастролей балету Вірського. «Український народ має чи не

Найгарніші у світі народні танки – це видно на прикладі балету», - зазначає Ганна.

Пише публіцист про зустріч «двох таборів однієї нації»: «Стрілися люди, що мають багато спільного, вони мають українську кров і саму Україну» [1, 312]. Стаття про українських артистів була написана у 1962 році, тоді Ганна хотіла побачити наших артистів на сцені вільної України (і це здійсниться).

Дуже цікаве міркування Черінь про Бога: «Англія більше ніж США вважає на нестачу топлива, але Бог є англієць і він завжди знайде вихід із кожного скрутного становища. Ми, українці, повинні теж усвідомлювати, що наш Бог – українець, і тоді він нам також стане помагати» [9, 149].

Pages: 1 2