Ця риса властива не тільки політичній ліриці поета, а й усім його ліричним поезіям. Навіть розкриваючи найінтимніше, він говорить про свою добу, про суспісльство.

В «Заповіті», у якому класичний жанр «пам’ятника» (Горацій, Беранже, Державін, Пушкін та ін.) поєднано з бунтівним закличним гімном, зверненим до народу, який визволяється, - домінує почуття власної невіддільності від його долі. Екзистенційна ситуація тяжкої хвороби з невідомим її завершенням змусила поета відкинути спроби умовляння й усовішання різного роду взискувачів та гнобителів і голосно закликати уярмлених людей до збройного повстання – раз і назавжди змити всю нечисть із рідної землі. В основі апокаліптичної візії майбутньої розправи над гнобителями – міфологічний архетип жертвоприношення, яке необхідне, щоб назавжди змінити світ. Інспіроване як біблійною саможертвою Мойсея, так і романтичним богоборством Байрона, Міцкевича, бунтарство поета сягає небачено далеко, переходячи крайню для глибоко віруючого християнина (яким усе життя залишався Шевченко) межу: навіть після смерті його душа не покине рідної землі й не упокоїться, доки рідний народ – уярмлений.

Крім образу ліричного героя – гнівного й скорботного викривача суспільного зла, в політичних поезіях Шевченка майже не знаходимо образів-характерів. Предмет художнього зображення в них – насамперед «суспільні обставини», у функції яких виступають фактично й негативні персонажі (цар, пани-«земляки» тощо). Не належать до категорії образів-характерів і «вічні» образи, такі як Прометей («Кавказ»), «цар волі» («Сон»), у яких поет персоніфікує свої позитивні ідеї. Проблема створення образу-характеру постає перед Шевченком, коли він звертається до жанру побутової та історичної поеми.

Романтичний образ-характер патріота, борця «за темнії люди» створив Шевченко в поемі «Єретик» (1845), написаній на сюжет із національно-визвольної боротьби Чехії ХV ст.

Риси ідеальності мають і позитивні образи-характери соціално-побутових поем з життя українського села – «Наймичка», «Сова» - та історично-побутової поеми «Сліпий». В образах Ганни («Наймичка»), удови («Сова»), Степана, Ярини та її батька («Сліпий») поет утілив свій (власне, народний) ідеал життя «по правді». Його образам селян властиві органічна моральність, добрість, самопожертва й непоказний, «тихий» героїзм – не раптового душевного спалаху, а всього життя. І водночас його позитивні герої – не плід ідеалізації народу. Поет реалістично типізував у образах своїх «праведниць» (Ганни, удовиці) найкращі реальні риси народного характеру. Світ етичний ідеал він віднайшов саме в народному середовищі.

«Наймичка» - етапний твір у розвитку Шевченкового психологічного реалізму. Поглибленню психологізації характерів сприяє широко застосовуваний поетом і особливо виразно виявлений у побутових поемах спосіб розповіді, зітканої з «голосів», позицій, «чужої мови» персонажів; «чиста» розповідь від «автора» займає дуже мало місця. Погляд на події, їх оцінка, формально належні розповідачеві, насправді природно й непомітно передаютъся від одного персонажа до іншого, взаємно висвічуючись, творячи реалістичну глибину психологічної перспективи.

Шевченкові високою мірою властива лірична манера викладу (взірцем якої були байронічні поеми Пушкіна, сентиментальні повісті Г. Квітки-Основ’яненка) з її емфатичною насиченістю, ліричними відступами, окликами, звертаннями (до героїв та до читача), тобто з всіма можливими виявами авторської співучасті й співпереживання. Один із небагатьох винятків – саме поема «Наймичка», манера викладу якої, на перший погляд, об’єктивна, позбавлена ліричних вигуків, звертань, відступів тощо. Однак завдяки багатоголоссю, зміні точок зору, внутрішній психологічній позиції стосовно героїв, - позиція автора й тут дуже виразна. Змальовуючи образи позитивних героїв з народу, він не просто протиставив свій етичний ідеал антилюдяному світові «темного царства», а й розкрив трагедію цього ідеалу, його несумісність із тодішніми умовами життя.

Антицаристські твори з відібраного при арешті альбому «Три літа» стали головним доказом антидержавної діяльності Шевченка (його належність до Кирило-Мефодіївського братства не була доведена). «За створення підбурливих і найвищою мірою зухвалих віршів» його призначено рядовим до Окремого Оренбурзького корпусу. На вирок Микола І дописав: «Під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Були вилучені з продажу й Шевченкові поезії. 8 червня 1847 р. Шевченка привезли до Оренбурга, звідти – до Орської фортеці, де він мав відбувати солдатську службу. Почалися місяці принизливої муштри.

Поезії, написані на засланні, становлять новий етап творчого розвитку Шевченка.

Його творчість цих років має характерні особливості, зумовлені новим життєвим досвідом. Наявна вже в період „трьох літ“ загальна творча еволюція Шевченка до простоти й природності поетичного образу, до поглибленого психологізму повно й яскраво виявилась у його поезіях цих літ. Вражає й інтенсивність творчого процесу Шевченка-засланця. З десяти років заслання на активну поетичну діяльність припадають тільки перші три. Та за ці три роки він написав більше поезій, ніж за всі інші періоди творчості. На відміну від періоду «трьох літ» Шевченко зі зрозумілої обережності тепер майже не пише відверто політичних творів. Помітно збільшується кількість поезій на теми життя кріпацького села. Трагізм людської долі в «темному царстві» самодержавно-кріпосницького ладу й водночас здатність людини протистояти нелюдським суспільним обставинам – домінантна тема «невільницької» поезії Шевченка, яка із «суто» соціальної переакцентовується на морально-етичну.

У роки заслання Шевченко, як і раніше, працює в різних поетичних жанрах. Він пише побутові («Княжна», «Марина», «Москалева криниця», «Якби тобі довелося…», «Петрусь» та ін.) та історичні поеми й вірші («Чернець», «Іржавець», «Заступила чорна хмара…», «У неділеньку у святую…» та ін.), вірші й поеми сатиричного змісту («П. С.», «Царі»). Та головний набуток його творчості 1847-1850 рр. – лірика. Лірика й особистого плану, й рольова, в якій чільне місце належить віршам у народнопісенному дусі; це – етап не тільки в його творчому розвитку, а й в українській поезії взагалі. Реалістичним психологізмом, природністю поетичного вислову вона випереджала літературну добу й створювала грунт для дальшого піднесення української поезії наприкінці ХІХ ст. (І. Франко, Леся Українка).

Спогадами про Україну, тугою за рідним краєм навіяно Шевченкові вірші в народнопісенному дусі (пісні або ліричні мініатюри), більшість яких написано на Косаралі. Здебільшого це жіночі монологи, кожен з яких – психологічний шкіц народного жіночого характеру («І багата я…», «Породила мене мати…», «Не вернувся із походу…», «Ой люлі, люлі, моя дитино…», «Ой я свого чоловіка…», «Якби мені, мамо, намисто…» та ін.). Цим творам властива глибина відтворення психологічного стану ліричного персонажа при граничному лаконізмі ропзовіді. В ліричних монологах своїх знедолених героїнь поет своєрідно об’єктував власний душевний стан. Для цих пісень і мініатюр Шевченко черпав мотиви та образність із фольклорних джерел, підпорядковуючи запозичене власній могутній творчій індивідуальності.

Шевченко творить національний міф і змальовуючи козацькі звичаї, способи організації – військової та громадської – життя національного організму (подібно до ранніх поезій «Іван Підкова» та «Гамалія») у поезіях в стилі народної думи «У ніділеньку у святую…» (вибори гетьмана) та «Хустина» (епізод козацького воєнного походу), у баладі «У тієї Катерини…» (вага козацької честі та звичаю побратимства). Окреме місце серед історичних поезій Шевченка займає сатирична поема-цикл «Царі». Сюжети біблійної та давньоруської історії поет використав як матеріал для дискредитації ідеологічних підвалин сучасного йому ладу – царизму й церкви. Історичний предмет зображення включено тут у такі змістові контексти, які надали твору багатозначної інакомовності, що можна говорити про параболічний характер його художньої структури. Тяжіння до параболічних, притчеподібних структур найвиразніше виявилося згодом у Шевченкових поезіях останніх років його життя на біблійні та античні теми («Неофіти», «Саул», «Во Іудеї во дні одни…» та ін.).

Pages: 1 2