У другій половині XIX століття в Росії формувалося покоління «нових людей» - різночинців. Це була ціла епоха в суспільному житті, пов’язана з падінням кріпосного права. Новий інтелектуальний шар формував свою етику, естетику, політичний світогляд. Повз явище такої значимості не могла пройти російська література. Нові люди з’явилися в добутках И. С. Тургенєва й Н. Г. Чернишевського

За словами Добролюбова про героїв Тургенєва, «Кожне із цих осіб було смелее й повніше попередніх, але сутність, основа їхнього характеру й усього їхнього існування була та сама. Вони були вносители нових ідей у відоме коло, просвітителі, пропагандисти…». Ці слова можна повністю віднести до героїв роману Чернишевського «Що робити?». Центральним у романі є образ Рахметова - не тільки «нового», але ще й «особливої людини», «вищої натури». У його образі злилися кращі риси передових людей епохи Чернишевського. Аристократ по походженню, він стає демократом по поглядах на життя й життєві ідеали

Рахметов - професійний революціонер, революційний вождь. Це «лицар без страху й докору», людина, начебто викуваний із чистої сталі. Таких людей, як він, небагато.

«Я зустрів, - зауважує Чернишевський, - дотепер тільки вісім зразків цієї породи…» Не відразу став Рахметов «особливою людиною». Він приїхав у Петербург звичайним чималим юнаком. Зближення з Кірсановим, що познайомив Рахметова з навчанням соціалістів-утопістів і філософією Фейєрбаха, з’явилося поштовхом до перетворення його в «особливу людину». «Жадібно слухав він Кірсанова в перший вечір, плакав, переривав його слова вигуками прокльонів тому, що повинне загинути, благословений тому, що повинне жити».

Обдарований незвичайними здатностями, Рахметов, вивчивши теорію соціалізму, незабаром переходить до революційної дії, стає революціонером, людиною «особливої породи». «Він поважнее всіх нас тут, узятих разом», - говорить про нього Кірсанов. Рахметов з разючою швидкістю розширює коло своїх знань після того, як переходить до революційної діяльності. У двадцять два роки «він був уже людиною чудово ґрунтовної вченості». Читає Рахметов тільки «самобутні» твори, і це тому, що, на його думку, «по кожному предметі капітальних творів дуже небагато; у всіх іншим тільки повторюється, розріджується, псується те, що всі набагато повніше і ясніше - укладено в цих деяких творах

Потрібно читати тільки їх; усяке інше читання - тільки даремна витрата часу». Розуміючи, що сила вождя - у його близькості до народу, Рахметов пильно вивчає життя трудящих. Пішки з’їздив він всю Росію, був дроворубом, пильщиком, камнетесом, разом з бурлаками тяг баржі по Волзі

За силу бурлаки його прозвали Никитушкой Ломовим на згадку легендарного волзького богатиря. Рахметов, готовлячи себе до революційної діяльності, знає, що йому доведеться переносити позбавлення, борошна, бути може, навіть катування. І він заздалегідь загартовує свою волю, привчає себе витримувати фізичні страждання, відмовляється від усякої розкоші

Рахметов відрізняється рідкою працездатністю. «Він устигав робити страшно багато, тому що й у розпорядженні часу поклав на себе точно таке ж приборкання примх, як і в матеріальних речах. Ні чверті години на місяць не пропадало в нього на розвагу, відпочинку йому не було потрібно». Заняття його різноманітні, і зміна їх є для Рахметова відпочинком

Про таємну революційну роботу Рахметова Чернишевський, по цілком зрозумілих причинах, не міг говорити відкрито. Він тільки глухо згадує про те, що в Рахметова «справ… була безодня, та й по всьому, не касавшиеся особисто до нього; особистих справ у нього не було, це все знали… Він мало бував будинку, усе ходив і роз’їжджав, більше ходив. Але в нього часто бували люди… часто по нескольку днів його не бувало будинку

Тоді замість нього сидів і приймав відвідувачів один з його приятелів, відданий йому душею й тілом - мовчазний, як могила». Рахметов, знаючи, що революції потрібні віддані й знаючі люди, піклується про підготовку революційних кадрів: в all so ch. ru 2001 2005 декількох університетах учаться його стипендіати, що готуються до підпільної діяльності. Рахметов здається людиною суворим і похмурим. Він і сам говорить: «Бачиш невеселі речі, як же отут не будеш похмурим чудовиськом». Але суворість його тільки зовнішня, за нею ховається ніжна й любляча натура

«При всій своїй феноменальній брутальності, він був, по суті, дуже делікатний» , - зауважує Чернишевський. «Який це ніжна й добра людина», - думає про нього Віра Павлівна. Рахметов відмовляється в ім’я революційної роботи від особистого щастя. «Я повинен придушити в собі любов, - говорить він улюбленій жінці, - любов до вас зв’язувала б мені руки, вони й так не швидко розв’яжуться в мене, - уже зв’язані

Але розв’яжу. Я не повинен любити… такі люди, як я, не мають права зв’язувати чию-нибудь долю зі своею».

Рахметов бореться за щастя народу, і ця боротьба стає справою всього його життя. «Мало їх, але ними розцвітає життя всіх; без них вона стихла б, прокисла б; мало їх, але вони всім людям дають дихати, без них люди задихнулися б. Велика маса чесних і добрих людей, а таких людей мало; але вони… сіль землі». Хоча в літературного Рахметова були, за словами Чернишевського, реальні прототипи, слід зазначити, що роман «Що робити?

» має ознаки утопії. Це твердження ставиться не тільки до образа Рахметова, до образа Віри Павлівни і її діяльності по впровадженню нових форм організації праці, у романі автор створив образ революціонера, що повністю відмовився від особистого життя. Він нещадний до себе. Чи не буде він нещадним до іншим?

Абстрактний гуманізм, здобуваючи силу, може перетворитися у свою протилежність, коли, воинствуя, нав’язує щастя людям. Літературний образ людини, що беззавітно служить утопичной ідеї, став ідеалом для багатьох революціонерів, цьому образу поклонялися терористи-одинака, окремі революційно настроєні групи й цілі партії. Багато героїв літератури радянського періоду мають подібність із Рахметовым: це Павло Власов, Павло Корчагін, Левинсон, Макар Нагульнов і деякі інші