Можна сказати, що в ХХ столітті населення Бразилії постаріло. Кількість дітей до 14 років знизилося з 43% до 34%, у той час як, число жителів старше 60 років збільшилося з 4% до 8%. Тривалість життя зросла з 45 до 77 років. Кількість грамотних збільшилося з 50% до 77%. Речення робочої сили перевищує попит на неї, тому щорічно було потрібно створювати приблизно 1.600.000 нових робочих місць, щоб дати роботу всім бажаючої

У містах 90% будинків забезпечено водою й каналізацією, а в 98% проведена електрика. При цьому в сільській місцевості тільки 17% жител мають водопостачання й каналізацію й тільки 55% користуються електроенергією. 77% бразильських сімей мають холодильники. На кожні 10 чоловік тут доводиться власний телефон і автомобіль

60% споживаної енергії в Бразилії доводяться на відновлювані джерела, такі як гідроелектростанції й етанол. Також усередині країни виробляється половина всієї споживаної нафти. Бразилія є самим великим експортером заліза й одним з найбільших у світі експортерів стали. Інша важлива сировина, вироблена в Бразилії, містить у собі нафтохімічна сировина, алюміній, кольорові метали, добрива й цемент. Серед готової продукції, виробленої в Бразилії, треба відзначити машини, авіаційну техніку, електричне й електронне встаткування, текстильну продукцію, одяг і взуття. Самими великими торговельними партнерами Бразилії є США, Німеччина, Швейцарія, Великобританія, Франція, Аргентина, Мексика й Канада

На початку останнього десятиліття ХХ століття бразильська економіка перебувала на 10-м місці у світі. Економічна активність Бразилії вище, ніж в інших країнах, що розвиваються. Експорт становить 10% її Валового Внутрішнього Продукту, а промисловість - близько 30%, що аналогічно показникам деяких розвинених країн

В 1991 році економічно активне населення країни досягало 64 млн. чоловік. У сфері послуг зайняті 41% працюючих, у сільському господарстві - 23% і в промисловості - 18%. У торгівлі працює 12%, а в будівництві - 6%

Із самого початку колоніального періоду сільське господарство відігравало основну роль в економіці. Економіка сільського господарства опиралася на великі вгіддя, що роблять єдину експортну культуру, і залежала від продуктивності праці рабів. Починаючи з вирощування цукрового очерету в ХVI столітті, економічний розвиток країни постійно залежало від спадів і підйомів у сільському господарстві. За цукровим очеретом пішли бавовна, какао, каучук і кава

70-е роки характеризувалися загальним збільшенням числа найменувань експортованих сільськогосподарських продуктів. Рекорд побила соя, випередивши традиційні для Бразилії кава, какао й цукор. Обсяг і розмаїтість сільськогосподарської продукції у вигляді напівфабрикатів і готових продуктів значно збільшилися, завдяки стимулюванню урядом виробництва готової продукції

Сільське господарство в 80-е роки продовжувало відігравати значну роль в економіці країни, однак поодинці сільськогосподарські культури, наприклад, цукор, кава, каучук перестали відігравати домінуючу роль. За допомогою фінансових заохочень і пільгового кредитування Федеральний уряд сприяло розвитку більше ефективного сільського господарства. Крім цього, були прикладені зусилля для контролю над міграцією сільського населення в міські зони: на сільську місцевість поширювалися пільги, приймалися раціональні плани аграрної реформи, стимулювалися дрібні, дотепер не вигідні, сільськогосподарські виробництва й, у цілому, поліпшувалася якість життя в районах, вилучених від великих центрів

З 1980 по 1992 рік сільськогосподарське виробництво росло (38%) більше швидкими темпами, чим населення (26%). Це дозволило бразильським виробникам робити більше, і не тільки на внутрішній ринок, але й для експорту

На початку 90-х Бразилія продовжувала залишатися найбільшим виробником какао, посідаючи четверте місце по виробництву тютюну й шосте - бавовни. Різні програми, прийняті два останні десятиліття, спрямовані на культивування різноманітних сільськогосподарських продуктів, дали приголомшуючі результати. Значно виросло виробництво зернових, включаючи пшеницю, рис, кукурудзу й, особливо, сої. Плоди лісів, такі як каучук (який завжди був життєво важливим елементом бразильського експорту), бразильський горіх, кешью, воски й волокна, вирощуються в цей час на спеціальних плантаціях, а не добуваються більше зі споконвічних дерев лісу, як це практикувалося за старих часів. Завдяки розмаїтості клімату, у Бразилії вирощують всі різновиди фруктів, від тропічних на півночі (різні горіхи й авокадо) до величезної кількості цитрусових і винограду в районах з більше помірним кліматом на півдні. В 1992 році 83,6% апельсинів було експортовано у вигляді концентрованого соку, принеся дохід в US$ 1.5 млрд. Бразилія стоїть на четвертому місці у світі по виробництву яловичини й на п’ятому - по її експорті

Сильна політична опозиція Португалії в цьому питанні й вплив бразильських радників на королівського спадкоємця привели його в табір прихильників незалежності. Пройшло менш року після повернення короля в Португалію, як 7 вересня 1822 року спадкоємець престолу проголосив незалежність Бразилії як імперії, урочисто коронувавшись 1 грудня 1822 під ім’ям імператора Педро I. Духівником бразильської незалежності був Жозе ди Андрада й Силва, що видається геолог і письменник Бразилії, що став головною довіреною особою серед радників принца. У той час, як колишні королівство^-королівства-віце-королівства Іспанії в Латинській Америці були змушені вести важку боротьбу за свою незалежність (у результаті були утворені 18 окремих держав), Португалія й Бразилія вирішили це питання, шляхом переговорів, використовуючи як посередниця Великобританію

Панування англійців, уже посилене політикою економічного сприяння, ще більше усталилося після одержання Бразилією незалежності. Як умова визнання суверенітету Бразилії британський уряд домоглася повернення юридичної чинності привілеям 1810 року і їхнього розширення, що повинне було зміцнить залежність бразильської економіки від Великобританії. Після недовгого конфлікту ( 1822-1824) Бразилія стала імперією на чолі зі зведеним на престол Доном Педро I, що, проте, продовжував залишатися й спадкоємцем португальського трону

ІМПЕРІЯ

ПЕДРО I (1822 - 1831)

Перший правитель незалежної Бразилії був сильною особистістю, і його внесок у соціально-політичний розвиток суспільства ХIХ століття важко переоцінити. Так, завдяки Педро I, спочатку в 1824 році в Бразилії, а через 2 роки в Португалії, були прийняті винятково передові для свого часу Конституції, у яких уже не було слів про божественне походження королів. Після смерті Жоау VI в 1826 році Дон Педро успадкував його корону. Однак, він відмовився від португальського трону на користь своєї дочки, у той час ще маленької дівчинки, Марії да Глорії, що зійшла на престол під ім’ям королеви Марії II. В 1831 році Педро I відрікся від престолу на користь свого сина Дону Педро II, що у той час був ще неповнолітнім. Це рішення було прийнято почасти через розбіжності із бразильським парламентом, почасти завдяки його любові до ризику, що змусила колишнього короля повернутися в Португалію, щоб скинути із престолу свого брата Мигела, що узурпував трон малолітньої королеви Марії

ПЕДРО II (1831 - 1889)

На відміну від свого батька, Педро II був строгим, урівноваженим і освіченим монархом. За час його піввікового правління Бразилія досягла політичної й культурної зрілості, а єдність її території бути твердо гарантовано. Соціальні й політичні інститути перебували в стадії спокійного розвитку й стабільності. Він створив компетентну адміністрацію, і рабство в країні поступово зживало, аж до свого повного знищення в 1888 році. Тривав приплив іммігрантів з Європи, програми росту добробуту й охорони здоров’я приймалися в загальнонаціональному масштабі. Завдяки впливу, яким імператор користувався в народі й в “верхах”, перехід країни від монархії до республіки відбувся пізніше й безкровно

РЕСПУБЛІКА

Кінець Імперії: скасування рабства (1888)

Pages: 1 2