У квітні 1846 року Т. Шевченко зближується з діячами Кирило-Мефодіївського товариства, а через рік, у зв’язку з розгромом цієї таємної політичної організації, потрапляє під арешт. Під час обшуку конфісковано шевченківські твори з рукописного поетичного альбому «Три літа». Слідство у справі кирило-мефодіївців, яких ув’язнили в казематі Петропавловської фортеці Петербурга, завершилось ЗО травня 1847 року, і найжорстокіший вирок дістав Т. Шевченко, поплатившись насамперед за свої гострі політичні сатири, спрямовані проти імперської Росії як «тюрми народів». Поетові-борцю випало відбувати солдатську службу в Окремому Оренбурзькому корпусі, куди його відправили за особистою вимогою царя Миколи І — «під найсуворіший нагляд із забороною писати й малювати». Чи могло бути щось дошкульніше, аніж такий немилосердний вирок?! Однак Шевченко ніколи б не відступився від своїх ідеалів. Адже не корисливість і самолюбство, не марнославство кликали його до пера і пензля, а єдиний привілей — бути вірним сином сплюндрованої й позбавленої індивідуальності України.

Заспівом до невольничої творчості Великого Кобзаря став цикл тюремної лірики «В казематі» з підзаголовком «Моїм соузникам посвящаю». Це вірші, написані у квітні-травні 1847 року в камері-одиночці Петропавловської фортеці між допитами у справі кирило-мефодіївців.

Цикл складається із 13 віршів, головним мотивом яких є заклик бути вірним народові, Україні, своїй Вітчизні («Мені однаково…», «Згадайте, братія моя…», «Чи ми ще зійдемося знову?»). Найсильніше нескореність поета, його любов до України висловлені у вірші «Мені однаково…». Автор поезії виступає як патріот, якого найбільше хвилює не особиста доля, а доля України:

Та не однаково мені,

Як Україну злії люде

Присплять, лукаві, і в огні

Її, окраденую, збудять…

Ох, не однаково мені.

У творах циклу звучить також мотив суму і самотності («Ой одна я, одна…», «За байраком байрак…», «Чого ти ходиш на могилу?..»), кохання й розлуки («Чого ти ходиш на могилу?..»):

Ой одна я, одна,

Як билиночка в полі,

Та не дав мені Бог

Ані щастя, ні долі…

Поет розповідає також про тяжку долю рекрутів («Рано-вранці новобранці…»).

Не можна не згадати «Садок вишневий коло хати…», найбільш відомий вірш циклу, який хвилює нас своєю позачасовістю і постає символом невмирущості нації, яка вміє і любить і працювати, і співати, і жити.

Між рядками віршів циклу «В казематі» прочитується ще один мотив — прагнення до волі. Це головна тема поезій Шевченка періоду ув’язнення та заслання.

Висновок. Цикл віршів Т. Шевченка «В казематі» започаткував низку творів, написаних у засланні. Провідні мотиви циклу — самотність, кохання й розлука, любов до України та її народу, прагнення волі. Ще раз переконуємося, що, незалежно від умов, у яких перебував поет, подумки він був на рідній України, прагнув їй волі, співчував знедоленим. Теми віршів цього циклу є темами усієї творчості поета.

Опорні слова й поняття: цикл віршів, провідні мотиви, нескореність, любов до України, загальнолюдські цінності.

МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ…

Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. В неволі виріс меж чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру. І все з собою заберу, Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій — не своїй землі.

Не пом’яне батько з сином, Не скаже синові: «Молись, Молися, сину, за Вкраїну Його замучили колись». Мені однаково, чи буде Той син молитися, чи ні… Та неоднаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені.