Мати Тетяни любила однієї людини, а повинна була вийти заміж за інший, за Дмитра Ларіна. Спочатку вона дуже горювала, плакала й навіть “із чоловіком ледве не розвелася”, але згодом упокорилася й звикла до такого життя. Невже дійсно “звичка понад нас дана: заміна счастию вона”?

Тетяну осягла та ж доля, що й мати. Вийшовши заміж за нелюбимого, вона згодом знайшла спокій (”…вона сидить покійна й вільна”), але не знайшла щастя: почуття до Онєгіна не пройшло. Євгеній теж раніше думав, що “вільність і спокій заміна щастю”, але згодом сам розуміє, що ця омана.

Чому ж не з’єднуються Тетяна й Онєгін, нарешті-те взаємно люблячі один одного? Чому Тетяна не залишає чоловіка, не змінює йому? Тому що Тетяна вище власного щастя ставить борг перед чоловіком, боїться знеславити його, зробити йому боляче:

Але я іншому віддана;

Я буду століття йому вірна.

Тетяна не егоїстична, вона высокоморальна. Вона говорить Онєгіну, що раніше вона “краще, здається, була”. Але це не так. Духовна краса Тетяни не спотворилася, коли вона стала багатої, знатному й визнаної в суспільстві дамою, тому що тільки моральна людина може віддати перевагу виконанню обов’язку довгоочікуваному щастю.