Роман И. С. Тургенєва “Батьки й діти” був опублікований в 1862 році. Він відразу привернув увагу широких суспільних кіл Росії й з тих пор продовжує викликати величезний інтерес читачів як гостротою поставлених у ньому питань, так і своїми художніми вартостями. У цьому творі Тургенєву вдалося підняти глибокі політичні, філософські й эстетические проблеми, запам’ятати реальні життєві конфлікти, розкрити суть ідейної боротьби між основними суспільними силами в Росії кінця 50-початку 60-х років XIX століття. Образ Євгенія Базарова - головного героя роману - потряс уяву всієї читаючої публіки

У російській літературі був уперше зображений різночинець-демократ - людин величезної сили волі й твердих переконань. К. А. Тімірязєв, що видається натураліст, порівнював його по суспільній значимості з історичною особистістю Петра Першого: “Той і іншого минулого насамперед втіленням “вічного працівника”, однаково “на троні” або в майстерної науки… Обоє творили, руйнуючи”.

Основний конфлікт між героєм-демократом і лібералами сформульований у словах Базарова, звернених до Аркадія Кірсанову: “У тобі немає ні зухвалості, ні злості, а є молода сміливість так молодий запал; для нашої справи це не годиться. Ваш брат дворянин далі шляхетної смиренності або шляхетного кипіння дійти не може, а це дрібниці. Ви, наприклад, не б’єтеся - і вуж уявляєте себе молодцями, - а ми битися хочемо”. Які ж погляди цього героя, що так ополчается проти “шляхетної смиренності” дворян і призиває своїх майбутніх однодумців “битися”?

Тургенєв наділив Базарова своєрідним відношенням до філософії, політиці, науці, мистецтву. Тільки з’ясувавши цю своєрідність, можна зрозуміти всі вчинки героя, його суперечливість, його взаємини з іншими персонажами роману. Базарів - нігіліст, отрицатель, руйнівник. У своєму запереченні він не зупиняється ні перед чим. Чому ж Тургенєв побачив героя свого часу саме в Базарове? Працювати над романом він почав у ту пору, коли ще не відбулося скасування кріпосного права, коли усе ще наростали революційні настрої й насамперед впадали в око саме ідеї заперечення й руйнування стосовно старого порядку, старим авторитетам і принципам

Треба відзначити, що базаровский нігілізм не носить абсолютного характеру. Базарів не заперечує того, що перевірено досвідом і життєвою практикою. Так, він твердо переконаний, що праця - основа життя й покликання людини, що хімія - корисна наука, що головне у світогляді людини - естественнонаучный підхід до всього. Базарів говорить, що готовить себе до того, щоб зробити “багато справ”, щоправда, які це справи й до чого конкретному прагне Базарів, - залишається неясним. “У теперішній час корисніше всього заперечувати - ми заперечуємо”, - говорить він. Базарів - виразник ідей передового демократичного руху, що складалося й розвивалося під знаком заперечення всього, історично пов’язаного із дворянсько-кріпосницьким суспільством, із дворянською культурою, зі старим миром

У ті роки в кружках передової студентської молоді мова йшла насамперед про руйнування старого, тобто всього того, що становило основу життя дореформеної Росії. Герцен писав: “Ми не будуємо, ми ламаємо, ми не повертаємо нового одкровення, а усуваємо стару неправду”. Про це ж заявляє й Базарів. Яким же образом нігілістичні погляди героя відбиваються на його взаєминах з іншими персонажами роману? Коли Аркадій повідомив дядька й батька про те, що Базарів - нігіліст, вони постаралися дати своє визначення цього слова

Микола Петрович сказав: “Нігіліст… це від латинського nihil, Нічого, Наскільки я можу судити; стало бути, це слово означає людину, що… який нема чого не визнає?” Павло Петрович відразу підхопив: “Скажи: який нічого не поважає”. Аркадій пояснив їм: “Нігіліст - це людин, що не відмінюється ні перед якими авторитетами, що не приймає жодного принципу на віру, яким би повагою не був оточений цей принцип”.

Однак Павло Петрович Даний текст призначений тільки для приватного використання 2005 залишився при своїй думці: нігіліст - це людин, “який нічого не поважає”. Він спершу не додав серйозного значення переконанням Базарова, порахувавши його порожнім критиканом. Однак незабаром він втратив свій спокій і самовпевненість. Базарів виявився не так порожній і безпечний, як йому спочатку здалося, оскільки він заперечував саме все те, що було близько й дорого Павлу Петровичу й що становило суть його існування, і цей нігіліст, судячи з його заяв, “збирався діяти”. Базарів же переймався все більшим презирством і іронією стосовно ліберального “аристократишке”.

У цьому ретельно простеженому ідейно-психологічному процесі нагромадження й наростання спочатку глибокої ворожості й антипатії, а потім прямій ворожнечі знайшла відбиття сама дійсність того часу. Якщо у відносинах демократів і лібералів наприкінці 1840-х років переважали ворожість, іронія, полемічні сутички, то до кінця 1850-х років ці відносини стали непримиренно ворожими. Їхньої зустрічі в одному середовищі негайно народжували суперечки й конфлікти. За свідченням очевидців, такі суперечки виникали між самим Тургенєвим і критиками-демократами. Тургенєва виводив із себе один вид завжди спокійного й упевненого Добролюбова, і він намагався спровокувати суперечка з ним, не визнаючи його принципів

Добролюбов же, у свою чергу, говорив про те, що йому з Тургенєвим нудно, і відкидав його погляди на життя. Психологію цих суперечок, їхня суть і форму, може бути в трохи перебільшеному виді, Тургенєв і переніс на сторінки свого роману. Таким чином, поставивши в центрі роману людини з демократичного табору й визнаючи його силу й значення, Тургенєв багато в чому йому не симпатизував. Він наділив свого героя нігілістичним відношенням до мистецтва і ясно дав відчути, що не розділяє його поглядів

При цьому письменник не став з’ясовувати причин негативного відношення Базарова до мистецтва. Однак неважко догадатися, що це за причини. Базарів і його однодумців (у дійсності, а не в романі, оскільки в романі в нього їх немає) заперечували мистецтво тому, що воно в 1860-х роках було поставлено деякими поетами й критиками вище тих насущних цивільних, політичних завдань, які, з їхнього погляду, випливало дозволити в першу чергу. Людям, що прагнуть поставити мистецтво вище соціально-політичних проблем, вони заперечували навіть у тому випадку, коли мова йшла про добутки таких геніїв, як Рафаель або Шекспір

Так надходить Базарів, заявляючи: “Рафаель гроша мідного не коштує”; “Чималий хімік у двадцять разів корисніше всякого поета” і т.д. Він не бажає любуватися красою природи: “Природа не храм, а майстерня, і людина в ній працівник”. Звичайно, Тургенєв не може тут підтримувати свого героя. Адже в історії російської літератури не було, мабуть, іншого такого великого письменника, який би так щиро, самозабутньо й ніжно любив природу й так повно, різнобічно відбив її красу у своїй творчості. Видимо, проблема нігілізму не просто цікавила письменника, вона була їм вистраждана, оскільки прихильники даного напрямку заперечували дуже багато чого з того, що було йому дорого. Однак поява такого напрямку повинне було свідчити про те, що в суспільному ладі Росії назріла криза, і захоплення нігілістичними поглядами для багатьох стало розпачливою спробою знайти вихід з його

Може бути, Тургенєв трохи згустив фарби, передаючи суть даного напрямку, але завдяки цьому проблема нігілізму одержала ще більшу гостроту. Письменник показав всю неспроможність нігілістичних поглядів, змусивши головного героя раз у раз вступати в суперечку із самим собою. Базарів багато в чому суперечив своїм переконанням: у романтичній любові до Одинцової, у дуелі з Павлом Петровичем і т.д. Щиросердечні метання головного героя повинні були наштовхнути читача на роздуми: чи поповнити йому ряди нігілістів або спробувати знайти якийсь інший вихід з положення, що створилося