Національний характер у добутки А. И.Солженицына. Основною темою творчості А. И. Солженицына є викриття тоталітарної системи, доказ неможливості існування в ній людини. У таких умовах, по А. И. Солженицыну, найбільше яскраво проявляється російський національний характер. Народ зберігає силу духу й моральний ідеали при таких обставинах - у цьому його велич

Потрібно помітити, що герої Солженицына сполучать у собі граничний трагізм буття й життєлюбство, так само як у творчості письменника сполучаються трагічні мотиви й надія на краще життя, на силу народного духу. Чисто народні характери показані письменником в оповіданнях “Матренин двір” і “Один день Івана Денисовича” в образах баби Матрены й укладеного Щ-854 Шухова. Розуміння народного характеру в Солженицына набагато ширше цих двох образів і містить у собі риси не тільки “простої людини”, а й представитеоей інших шарів суспільства

Але саме в цих двох образах автор показав те, що створює щиру міць Росії, на чому тримається Русь. Хоча герої Солженицына пережили багато обманів, розчарувань у житті - і Матрена, і Іван Денисович зберігають дивну цілісність, силу й простоту характеру. Своїм існуванням вони як би говорять, що Росія є, є надія на відродження. Повість “Один день Івана Денисовича” це не тільки опис одного дня нашої історії, але й повість про опір людського духу насильству. Іван Денисович у цьому страшному, переверненому світі зберігає людське достоїнство

При цьому табір Солженицына - це не просто реальний табір, а символ втілення зла, ненависті, насильства. Умова виживання - опір табірному порядку. І весь сюжет повести - оповідання про опір живої людини неживому, людини - табору. Іван Денисович прагне не просто до фізичного виживання, а до виживання духовному через всі спокуси табору

Шухов не один; з ним у цій боротьбі перемагають кавторанг, каторжник Х-123, Алешка-Баптист, Сенька Клевшин, бригадир Тюрин. Вони не з тих, хто “подыхает: хто миски лиже, хто на санчастину сподівається, так хто до кума ходить стукати”. Табір на кожному кроці гнітить людини, робить безглуздим будь-яка людська дія

Цей мир не сполучається з будь-якою розумною роботою. Тому більшість ув’язнених ставиться до роботи так: “для людей робиш - якість дай, для начальника робиш - дай показуху”. У Шухове ж зберігається народний дух працьовитості. Не може селянський син, як і все покоління його предків, працювати абияк. У його роботі - протистояння табору

Тим, що Іван Денисович і почасти вся бригада Тюрина працюють на совість, уміло й незабаром, він пручається несвободі табору. “Так улаштований Шухов по^-дурному, і за вісім років табору ніяк його відучити не можуть: усяку річ і працю всякий жалує він, щоб зрячи не сгинули”. Бригадир, сміючись, говорить Шухову, звертаючи увагу на його завзяте бажання закінчити роботу після знімання: “Без тебе ж в’язниця плакати буде!

” Є в Івана Денисовича ще одна характерна національна риса - відстоювання своєї внутрішньої волі. Він намагається якнайменше внутрішньо залежати від режиму табору, хоч кілька мінут належати собі. “Не підставлятися” табору ніде - у цьому тактика опору Івана Денисовича. “Мить - наш! Поки начальство розбереться…

” принцип Шухова. Так під погрозою десяти доби карцеру він проносить на “шмоне” “шматок ножевочного полотна” це його заробіток, хліб. Іван Денисович просто, відкритий, естествен, совісний, звик “усе брати на себе”.

Він “нікому не давав і не брав ні з кого, і в таборі не навчився”. Шухов живе за принципом нікого не утруждать, розраховувати тільки на себе. Він “розуміє життя й на чуже добро бруюхо не розпинає”. Це внутрішня сутність російського селянина - людини глибинної народної породи. У повісті ми бачимо, як говорить, думає, діє простий росіянин селянин Шухов.

Табір показує нам марнотратство народних сил: у Шухова “восьмирічна котушка на размотье”, бригадир Тюрин, селянський син, уже дев’ятнадцять років сидить, а “Кильдигеу двадцять п’ять далечіні”. При цьому “ часі-те не буває подумати: Як сіл? Так як вийдеш?” Всі ув’язнені вирвані із самої глибини російського народного життя

Абсурдному духу табору може протистояти тільки здоровий народний інстинкт самозбереження, уроджене моральне почуття. В Івана Денисовича немає ненависті ні до кого. Він навіть в охороні бачить жертв табору

Охоронці, російські люди, зайняті безглуздою роботою. Завершується повість суперечкою Івана Денисовича з Алешкой-Баптистом. Алешка знаходить розраду Вбоге.

У Шухова ж немає цієї розради: він людина від миру цього й не хоче задовольнятися свідомістю своєї праведності. Земна людина, селянин Шухов, не може із цим погодитися. У пошуках народного характеру Солженицын заглядає в “саму нутряну Росію” і знаходити характер, що превосходно зберігає себе в неясних, нелюдських умовах дійсності

Шухов забувається в роботі, віддаючи їй усього себе. Саме ця робота рятує його від антигуманного &copy A L L S o c h. r u миру. Вона несе “просвітління”, повертає “добрий настрій”. По Солженицыну, природні для народного характеру незалежність, відкритість, щирість, доброзичливість стосовно людей, і до своїм, і до чужого. Заслуга А. И. Солженицына в зображенні народно-національного характеру полягає в тому, що він спустив з героїчних нот схематичний образ простої людини

Росія, по Солженицыну, буде стояти, поки коштує “посередині неба” хата праведниці Матрены. Він показав, що міць Росії створює не людина-монумент, а мільйони скромних Іванов Денисовичей. Росія