Великий росіянин критик В. Г. Бєлінський сказав, що завдання поезії полягає в тім, “щоб витягати поезію життя із прози життя й потрясати душі вірним зображенням цього життя”. Саме таким письменником, письменником, потряса ющим душі зображенням часом найнікчемніших картин існування людини у світі, є Н. В. Гоголь. Ве^-личайшая заслуга Гоголя перед російським суспільством, на мій погляд, складається не стільки в тім, що він вивів правдиві картини російського життя в “Ревізорі” і “Мертвих душах”, і навіть не в тім, що зумів одним разом посміятися над всім дурним, що існувало в сучасній йому Росії, скільки в тім, що він створив безсмертний образ Акакия Акакиевича Башмачкина, героя повести “Шинель”. В основі задуму Н. В. Гоголя лежить конфлікт між “маленькою людиною” і суспільством, конфлікт, що веде до бунту, до повстання смиренного. Повість “Шинель” описує не тільки випадок з життя героя

Перед нами з’являється все життя людини: ми присутні при його народженні, нареченні ім’ям, довідаємося, як він служив, чому йому необхідна була шинель і, нарешті, як він умер. Все своє життя всі твори на a l l soch © 2005 Акакий Акакиевич проводить в “переписываньи” паперів на службі, і герой цілком задоволений цим. Більше того, коли йому пропонують заняття, що вимагає того, “щоб перемінити заголовний титул, так перемінити подекуди дієслова з першої особи в третє”, бідний чиновник лякається й просить позбавити його від цієї роботи

Акакий Акакиевич живе у своєму маленькому світі, він “жоден разів у житті не звернув уваги на те, що робиться й відбувається щодня на вулиці”, і лише в “переписываньи йому бачився якийсь свій різноманітний і приємний мир”. У світі цього чиновника нічого не відбувається, і не трапся неймовірної історії із шинеллю, про нього нема чого б було розповісти. Башмачкин не прагне до небаченої розкоші. Йому просто холодно, та й по чині він повинен бути в департамент у шинелі. Мрія зшити шинель на ваті стає для нього подобою великої й майже нездійсненного завдання

У його системі світових цінностей вона має таке ж значення, як прагнення якого-небудь “великої людини” домогтися світового панування. Думка про шинель наповнює змістом існування Акакия Акакиевича. Навіть зовнішність його міняється: “Він зробився якось живее, навіть твердіше характером, як людина, що уже визначила й поставила собі цілься

З особи й учинків його зникло саме собою сумнів, нерішучість… Вогонь порию показується в очах його…” І от, що достигнули, нарешті, межі своїх прагнень герой повести в черговий раз зіштовхується з несправедливістю. Шинель крадуть. Але навіть не це стає головною причиною смерті нещасного Башмачкина: “значна особа”, до якого чиновникові радять звернутися по допомогу, “розпікає” Акакия Акакиевича за неповагу до начальства й виганяє зі свого будинку. І от зникає з особи землі “істота, ніким не захищене, нікому не дороге, ні для кого не цікаве, що навіть не звернуло на себе увага…

” Смерті Башмачкина, як і слід було сподіватися, майже ніхто не помітив. Фінал повести фантастичний, але саме такий фінал дозволяє письменникові ввести в добуток тему правосуддя. Примара чиновника зриває шинелі зі знатних і богатых. Після смерті Башмачкин піднявся на недоступну йому раніше висоту, він переборов убогі подання очине.

Бунт “маленької людини” стає головною темою повести, бунт Акакия Акакиевича те саме що бунт Євгенія з “Мідного вершника”, осмелившегося на мить стати на рівні з Петром I, лише системи цінностей цих двох героїв різні. Історія бідного чиновника написана так докладно й вірогідно, що читач мимоволі входить у мир інтересів героя, починає співчувати йому. Але Гоголь - майстер художнього узагальнення. Він свідомо підкреслює: “в одному департаменті служив один чиновник…” Так виникає в повісті узагальнений образ “маленької людини”, тихої, скромної людини, життя якого нічим не примітна, але який, однак, теж має власне достоїнство й має право на свій мир. Може бути, тому ми зрештою жалуємо вже не Акакия Акакиевича, а “бідне людство”, И імовірно, тому наш гнів викликає не грабіжник, а “значна особа”, що не зуміла пошкодувати нещасного чиновника

И ще наприкінці повести ми приходимо до страшного висновку: предметом оповідання стає аж ніяк не історія про те, як у героя крадуть шинель, а про те, як у людини украли життя. Акакий Акакиевич, по суті, і не жив. Він ніколи не міркував про високі ідеали, не ставив перед собою ніяких завдань, ні про що не мріяв. І незначність події, покладеного в основу сюжету, характеризує в Гоголя сам мир. Н. В. Гоголь робить тон оповідання комічним. У тексті протягає постійна іронія над Башмачкиным, навіть зухвалі мрії його виявляються не чим іншим, як прагненням неодмінно пустити хутро куниці на комір. Читач повинен не тільки ввійти в мир Акакия Акакиевича, але й відчути неприйняття цього мира

Крім цього, у повісті є й авторський голос, і Н. В. Гоголь стає, таким чином, як би посланником російської гуманістичної традиції. Саме від імені автора говорить той парубок, що, невдало пожартувавши над Акакием Акакиевичем, “багато разів содрогался потім на столітті своєму, бачачи, як багато в людині бесчеловечья, як багато приховано лютої брутальності у витонченій, утвореній світськості, і, боже! навіть у тій людиніі, який світлу визнає шляхетним і чесним”.

У повісті Н. В. Гоголя “Шинель” явно простежуються два аспекти авторського осуду миру. З одного боку, письменник виступає з різкою критикою того суспільства, що перетворює людини в Акакия Акакиевича, протестуючи проти миру тих, хто “натрунились і нагострилися вдосталь” над “вічними титулярними радниками”, тими, у кого жалування не перевищує чотирьохсот рублів у рік. Але з іншого боку, набагато більше, на мій погляд, істотне звертання Н. В. Гоголя до всього людства з жагучим закликом звернути увагу на “маленьких людей”, які живуть поруч снами.