Одним з найбільш принципових питань російської літератури завжди є питання про людину, його місці у світі і його справжній цінності. Проблема гуманізму стає особливо актуальної наприкінці XIX - початку XX століття, коли історія починає розвиватися таким чином, що теперішня цінність людини виявляється загубленою. Більшість російських письменників того часу неодноразово звертаються до теми людини. Гіркий - не виключення

Творчість Горького відкривається серією романтичних добутків, у яких письменник розкриває свої подання про ідеальну людину: людині вільній, гордому, Людині з великої букви. Ціль письменника - показати людині, як прекрасний він може бути. «Мені завжди хотілося бачити людини саме таким, який він є, але для того, щоб показати його кращим, чим він є

Це значить прикрасити його? Ні, це значить, що я вважаю себе вправі переробляти людини», - пише Горький. У романтичних творах Горький висуває формулу: «Людина є життя». all so ch. ru 2001 2005 Макар Чудра говорить своєму співрозмовникові: «Хіба ти сам не життя?» Людина - центр Вселеної

Улюблений герой Горького - людин гордий, вільний, сміливий. Він може пожертвувати собою для кращого, і він прагне змінити життя до кращого. Вити вільним від себе самого й зробити що-небудь для людей - от ціль горьковского героя, такого, як Данко. Але вже тут письменник протиставляє здатного на подвиг героя людям. «Ви тільки йшли й не змогли зберегти сили на шлях більше гідний!

Ви тільки йшли, ішли як череда овець» - от обвинувачення Данко людям. Людині можна вказати шлях, його можна розбудити, але далі він повинен сам знайти свою дорогу. З романтичними творами Горького тісно зв’язані добутки реалістичні. У них письменник намагається розглянути, наскільки романтичний герой відповідає дійсності, чи може він вижити в реальному житті. Герой цих добутків теж вільний, але він мучається своєю волею, не знаходить собі застосування, тому що «ні в місті, ні в степу - ніде людині місця ні». Гіркий як і раніше покладає надію на сильну людину («Виходить, братики мої, що вся опора - це ми», - говорить Коновалів), але загальний тон добутків часто песимістичний, тому що «як же ми будемо будувати життя, якщо ми цього не вміємо й наше життя не вдалася?

». З романтизму й реалізму виникає головне гуманістичне питання творчості Горького: «У чому щира правда про людину?» Саме це питання стає головним предметом суперечки героїв п’єси «На дні». У період написання п’єси сам Горький, за свідченням сучасників, уважав істинно гуманною правдою правду Луки. Ідея цього героя - віра в людину. «Для кращого живе людина…

»; «Людини поважати треба…» Лука будить у кожному Людини у вищому змісті цього слова. Барон, Що Вирвався з миру речей, викликує: «Але ж навіщо-нибудь-те я народився?!» И в відповідь на це Сатин, на який Лука діє, як «кислота на стару монету», вимовляє монолог про те, що людина - це вища правда. Тільки людина абсолютна

Кожний з людей дорівнює Наполеонові, Будді, Христу. Треба тільки побачити в собі особистість. Але фінал п’єси трагичен. Розбуджені Лукою люди неминуче вступають у конфлікт із зовнішнім миром, а життя влаштоване таким чином, що вільним людина в такому світі бути не може

Правда Луки не витримує зіткнення з реальністю. Мир негуманний. Революційність п’єси «На дні» - у цьому схованому заклику до зміни миру

«Я створений думкою потім, щоб перекинути, зруйнувати, розтоптати вес старе, вес тісне й злий, весь брудний і нове створити», - сказав Горький. Саме в цьому й полягає суть гуманізму, закладеного в добутках письменника. Людині треба вказати шлях до вищої істини, і тоді він захоче й зможе змінити мир так, щоб стати по-справжньому вільним